Зорати, посіяти, прополоти – все допомагає зробити цей невеликий двигун на колесах.
А пенсіонер з Клембівки на Ямпільщині Юрій Юхимович Шестопалько вирішив з цього металевого коника зробити справжнього коня. Спочатку свою “вісімку” спробував уявити автівкою чи трактором. Он, китайці ж роблять їх і нам продають. Щось замальовував, мудрував, шукав потрібні запчастини та матеріали.
В пригоді став старий безнадійний “Москвич”, який уже годився хіба що на металобрухт. Але колеса, фари та елементи декору від нього знадобилися майстру. І почалась щоденна раціоналізаторська праця. Все робив сам. Вигадав якою має бути кабіна: щоб і неважка і зручна для водія.
Потім обладнав надійну передню підвіску. Підварював, підточував, підшліфовував, збирав увесь агрегат докупи. Сам Юрій Юхимович має за плечима більше тридцяти років водійського стажу. Знає і газони, і зіли та й з камазом чи мазом легко може впоратись. Перевіз тих буряків, збіжжя та картоплі, певно, сотні тисяч тонн.
Коли на пенсію вийшов, то ніби чогось не вистачало. А не вистачало вантажівки. Хоча би такої невеликої для власних потреб. У руках майстра за кілька місяців звичайний мотоблок, як ві каже “вісімка” перетворився на оригінальний гібрид – авто-трактор.
Дизайнерська фантазія, гарний смак та знання основ механіки допомогли 65 -річному Юрію Шестопальку знову відчути себе у звичній стихії. Він знову водій дуже оригінального вантажно-пасажирського транспортного засобу, на який заглядаються усі селі.
І, навіть зупиняться проїжджі трасою через легендарну Клембівку, відому тепер уже не лише оригінальною вишивкою, а й народним механіком, пенсіонером Шестопальком.
В маленькій кабіні, обладнаній за всіма правилами аеродинаміки місця вистачає лише водієві. Але й для пасажирів майстер обладнав зручні сидіння. Щоправда поки що лише сезонні. Вони установлені на кожому з двох причепів до гібридної “вісімки” .
Причепи пенсіонер також зробив сам. Один малий: кілька мішків перевезти, бідони з водою та молоком, свіжої трави для худоби.
– В цей може завантажити до 500 кілограмів, каже Юрій Юхимович, маю ще великий. Ним зручно сухе сіно з поля перевозити, гарбузи, кукурудзу.
На той, приблизно, з тонну можу взяти вантажу. Пухкає моя конструкція помаленьку, тягне вантажі. Звісно, якби це була “дванадцятка”, то увесь агрегат був би значно потужніший. Але ця модель має свої переваги. Вона дуже економна у витраті пального. Трішки більше звичайного мотоблока аналогічного класу. Це, буквально пару літрів на сотню кілометрів.
На запитання, у скільки обійшовся цей оригінальний засіб пересування, майстер навіть не зміг відповісти. Мовляв, все ж робив своїми руками. Але якісь не дуже великі кошти довелось витратити. Та ці затрати вже окупилися.
Юрій Юхимович зізнався, що досі ніяк не може зрозуміти, чому в Україні так неохоче розвивається випуск ось таких невеликих агрегатів для селян. Насправді, це ж не такі складні конструкції, якщо навіть вдома “пан ось таке може скльопати”.
І собівартість розумна – не така вже й велика. Чому ми віддали цей ринок закордонним кулібіним, які правлять втридорога за такого роду техніку? Зараз українському селу дуже потрібна ця техніка, її треба зробити доступною. А якщо після нашої перемоги у війні встановиться справедлива влада з чесними цінами на сільгоспродукцію, то з такими агрегатами одноосібники складуть справжню конкуренцію монополістам. І ціни тоді підуть донизу.
Але про це має думати держава. Там вистачає чиновників та міністерств.
Анатолій Жучинський
