Був впевнений капітан медичної служби, вінничанин Володимир Іпатов. Про Героя розповіли у Регіональному управлінні Сил територіальної оборони “Південь” :
‐ Чи боронитимеш Рідненьку якщо буде можливість отримати “бронь”?
– Бронь є, обов’язок більше!
– Боронитиму!
– Якщо ти борониш країну заради родичів? Боронитимеш її, якщо родичі від тебе відвернуться?
– Боронитиму.
– Ти борониш неньку заради діточок, а діти забули як ти виглядаєш?
– Я пам’ятаю своїх пращурів, Боронитиму!
– Якщо ти пішов на війну заради коханої, а кохана посміхається іншому, покинеш ти свою справу?
– Хіба я зрадник?
Слова, що написані капітаном медичної служби Володимиром Іпатовим, відважним воїном 120 бригада територіальної оборони ЗСУ виразно передають всю велич його людської душі, його сильної громадської позиції та цінностей справжнього громадянина України, відданого захисника, чоловіка, батька та сина з великим щирим серцем.
Він пішов захищати нашу державу від російських окупантів одразу після широкомасштабного вторгнення добровольцем та став у стрій 168-го батальйону окремої бригади територіальної оборони.
Володимир — вінничанин, навчався у Вінницькому медичному коледжі. Після цього був студентом фармацевтичного факультету ВНМУ ім. М. І. Пирогова. Згодом у цьому ж університеті продовжив свою професійну діяльність на кафедрі соціальної медицини та організації охорони здоров’я. Викладав менеджмент і маркетинг у фармації, фармакоекономіку, міжнародний маркетинг, соціальну фармацію. Дуже любив свою справу, був відданий професії, своїм студентам та за можливості спілкувався з ними, надсилаючи повідомлення з передової.
– Нашій країні видалась нагода вибороти свободу, національну свідомість і підтвердити європейський вибір. Кожен із нас, в цей нелегкий час, робить подвиг – коли продовжує працювати, навчатись, народжувати і виховувати дітей, боронити країну – писав Володимир. – Особисто мій вибір був тяжкий, та я вступив до лав ЗСУ, і тепер на посаді бойового медика також буду допомагати країні. Бажаю вам розуміння, що в ці часи, ви вже стали самостійними і ваша доля вже у ваших руках, нашій країні потрібні професіонали – вчіться старанно. Через деякий час я пишатимусь тим, що приймав участь у вашому навчанні.
– А ще Володимир дуже любив своїх двох синів та дружину, – згадують друзі та побратими Володимира. – З його уст не сходила посмішка, коли він говорив про діток, що стрімко зростають та радують душу своїми досягненнями.
– Один з небагатьох, хто був дійсно патріотом своєї країни не на показ, а щиро, – згадує дружина Наталія.
У березні 2023 року, підрозділ, в якому проходив службу Володимир Іпатов вийшов на схід, для виконання бойових завдань. На передовій було дуже гаряче, бої були важкими, були і втрати. Роботи вистачало, проте Володимир не відмовлявся не від чого. Йому неодноразово доводилось ризикувати життям, надаючи першу медичну допомогу побратимам, бо це не перша ротація воїна. 23 березня, виконуючи чергове бойове завдання у місті Бахмут, під час евакуації пораненого бійця, в санітарний автомобіль, в якому рухався Володимир, влучила протитанкова керована ракета. Вижити не вдалося. Ворожий снаряд забрав життя мужнього воїна. Назавжди перестало битися серце Героя.
– Такої світлої та життєрадісної людини як Володимир, у нас не було. Завжди поряд і завжди прийде на допомогу, у різних ситуаціях та при будь-яких обставин. Він назавжди з нами в строю, – згадують побратими Володимира.
У військовослужбовця залишилась дружина та діти. Поховали Героя у Вінниці, на Алеї Слави на Сабарівському кладовищі.
Вічна пам’ять і Слава українському воїну-медику, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Великі Лицарі – у нашій пам’яті продовжують спротив!
Великі Лицарі
