Некороновані королі Волині, князі Острозькі, вплутувалися у різні авантюри і мали рідкісний дар виходити при цьому сухими з води. Князь Ілля Острозький користувався прихильністю короля Сигізмунда І Старого, і той сам підібрав княжичу дружину — якнайкращу партію в усьому королівстві, першу з красунь двору, повну життя та енергії Беату Костелецьку, свою власну позашлюбну доньку.

Та через півроку після одруження здоровий і сильний князь Ілля раптом помер, а невдовзі після його смерті, 19 червня, народилася його єдина донька, хресне ім’я якої — Єлизавета – перетворилося на Гальшку. Перед смертю князь встиг заповісти свої величезні володіння дружині і ще не народженій дитині.

Минуло 13 років. Підросла Гальшка, найбагатша спадкоємиця Речі Посполитої, і в дім Острозьких почали юрбами з’їжджатися юнаки із найзнатніших магнатських родів, щоб добитися її прихильності.

Особливу симпатію матері і доньки здобув князь Дмитро Сангушко, перший красень, староста канівський, вінницький та черкаський, найстарший син старости брацлавського і вінницького князя Федора Сангушка. По-європейському вихований та освічений, з витонченими манерами, до того ж син найкращого друга покійного князя Іллі. Однак, коли дійшло до сватання, Беата почала затягувати справу.

Вона не бажала втрачати право на управління маєтками дочки. Зрештою Сангушко зовсім втратив терпець і, увірвавшись зі збройним загоном, викрав Гальшку. І священик обвінчав її з князем Дмитром.

Кажуть, саме від цього дивного шлюбу Гальшка народила хлопчика, котрого таємно вивезли і віддали на всиновлення у вірну князям Острозьким родину Наливайків до Гусятина. Згодом цей хлопчик увійде до історії України під ім’ям Северина Наливайка. Це припущення дозволяє пояснити багато фактів у близьких і довірливих стосунках між фактичним некоронованим королем тодішньої України — князем Василем-Костянтином Острозьким і Северином Наливайком. Северин був командувачем особистої охорони князя.

Та це буде згодом. Поки що обурена Беата вирушила до королівського двору. Там вона впала в ноги королю, благаючи про повернення викраденої доньки і найсуворішу кару для самозваного зятя й ненависного шурина. Королю не хотілося встрявати у ці усобиці. Молодий Сангушко йому був досить симпатичний, а Беату, капризну й свавільну істеричку, він не особливо жалував. Але вимоги Беати підтримали майже всі магнатські роди Речі Посполитої. Король проголосив вирок. Сангушко засуджений на страту і безчестя. Збереже життя лише тоді, коли згодиться на розірвання шлюбу і повернення Гальшки матері.

Але Дмитро навіть не думав ані розлучатися з дружиною, ані чекати кари. У найбільшому поспіху він зібрав найцінніше майно, Гальшці наказав переодягнутися в чоловічий одяг. В морозний січневий ранок вони разом з найвірнішими слугами спершу вирушили до чеської границі. Тим часом у Великопольщі збиралася погоня. Беата не жаліла грошей. Їх наздогнали. Майже непритомну від страху й потрясіння Гальшку посадили у ридван. Князя тяжко поранили, його закрили у хліві, де він і помер від гарячки.

Тим часом Гальшка опинилася у Познані під опікою матері. А при королівському дворі вже повним ходом йшли торги і змагання за руку князівни Острозької та її придане. Згодом мати й дочка дістали наказ прибути у Варшаву до королівського двору, де їм і проголосили королівську волю — видати Гальшку за Луку Гурка, котрий на 35 років старший за наречену. Познанський єпископ Чарнковський у крайньому поспіху провів вінчання. Але Беата з Гальшкою втекли до Львова і сховалися у монастирі.

Разом із сильним збройним загоном до Львова прибули брати Гурки, до них приєдналися магістратські слуги, монастир був узятий в облогу, на нього наведені зняті з Порохової вежі гармати (довго ще показували сліди від їх ядер на монастирських стінах).

Попри строгості облоги неможливо було не впускати до монастиря сліпих і жебраків, яких споконвіку шанували. Один такий старець увійшов у монастирську хвіртку, а тоді відкинув палицю разом із жебрацькими лахами і вступив у кімнати Беати. Вона тут же представила Гальшці її нового мужа — князя Симеона Юрійовича Слуцького.

Вінчання провів монах, канонічні сумніви якого втихомирили гроші. Тим часом облога тривала. А коли монастирська брама відчинилася, Беата повідомила, що дочка її знову вийшла заміж, шлюб здійснено і довершено. Але Гальшку забрали і вивезли до родового замку Гурків. Там Лука намагався добитися прихильності Гальшки, але даремно.

Час розставив усе на свої місця. Невдовзі загинув Слуцький. Кажуть — втопився. Беата у відчаї запропонувала Гурці 50 000 золотих за звільнення доньки. Але граф Гурка замкнув непокірну дружину у вежі, званій Чорною. І там вона майже в повній ізоляції провела 12 років. Свободу Гальшка здобула лише у 1573 році, після смерті Лукаша Гурки.

У 1579 році Гальшка склала заповіт, згідно з яким її майно мало бути після її смерті поділене між родичами й слугами, а окремо вона залишила 6000 кіп литовських грошей на заснування і облаштування в Острозі лікарні та навчального закладу, тобто знаменитої Острозької академії. Останні роки життя жінка провела на Поділлі, у так званому замку на водах, де й померла в 1582 році.

Історик того часу написав: «Доля вилила на цю жінку повну чашу скорботи. Не було в неї ні хвилини щастя».

Антоніна Гординська