“Пишу вам великі слова подяки за надруковані вірші Мирослава Вересюка, – читаємо у листі Валентини Арсеніївни з Чернівецького району, Вінницької області. – Газету принесли мені сусіди, знаючи мою пристрасть до віршів. Й справді, читаючи поезію, я не могла стримати сліз. Вірші Вересюка я переписала і вчу напам’ять, щоб розказувати людям.”
На прохання нашої читачки ми друкуємо вірші Вересюка із його дуже відомої збірки “Герць”, яка вийшла друком у грудні 2017 року. Ця книга – сповідь, наболіле в душі автора за останні 3 роки і продовження попередніх збірок “Сполох” та “Горнило”.
Поезія Вересюка дуже популярна серед воїнів АТО і в Інтернеті, де має півтора мільйона переглядів в усьому світі.
– Збірка – це продовження спілкування з читачем поетичним словом: як Україна пробуджувалася “Сполохом”, пройшла через “Горнило” під час Майдану і тепер стала на “Герць” із запеклим ворогом, – каже поет Вересюк. – Це – розповідь про двобій між добром і злом, любов до України, любов і розчарування.
Мирослав Вересюк не є членом Спілки письменників, бо вважає це антуражем. Каже, головне, щоб люди читали твої книги, бо саме для громади пишеш вірші, знаходячи однодумців. Дуже скоро, навесні, вийде друком його книга поезій про кохання “Вібрації душі”.
Щоб не настав Армагеддон
Сказати хочу не з трибуни,
Це біль душі і серця крик,
Як тим, хто ніс на плечах труни
І йшов по килиму з гвоздик,
Чи як батькам, німим від болю,
Вдові чи в очі сироті
Сказати: “Вбивцям дали волю
По депутатській доброті.
Катів і вбивць амністувати,
Є намір прийняти Закон”.
І будуть запальні дебати,
Як перейти цей рубікон.
Так ось, панове депутати,
Ви з цим Законом не спішіть,
Перш ніж убивць амністувати,
Спочатку мертвих воскресіть!
Закон “Про всокресіння вбитих”
І “Про амністію убивць”-
Одним пакетом це зробити
Вам краще, щоб не впасти ниць!
Тоді це буде справедливість
Та зрозумілим всім Закон –
Одним життя, а іншим милість…,
Щоб не настав Армагеддон.
Я теж за статус для Донбасу
Я теж за статус для Донбасу,
Але лиш тільки спеціальний!
Обнести дротом біомасу,
В якої вивих є ментальний.
Хай розберуть усі руїни,
Збудують те, що зруйнували,
Прощення просять на колінах,
Що Україну мордували.
Можливо, час лікує рани,
Прийде примирення в родини,
Але болять сьогодні шрами
І сморід страшний від пухлини.
Гнійник не можна лікувати.
І статус в цім не допоможе.
Його потрібно видаляти.
Дай розуму на це нам, Боже!
Послухай, Петре, щось воно не те..
Послухай, Петре, щось воно не те,
Слова твої розходяться з ділами.
Я знаю, скажеш: – Діло непросте,
Війну Росія розв’язала з нами.
Тому спад виробництва, ВВП,
Реформ відсутність, дефіцит бюджету.
Та коаліція, де більшість БПП,
Готують вже платформу нам для злету.
Але ж війни нема, а лиш АТО,
Хоч армія воює і вмирає?
Скажи, чому не відповів ніхто
За те, що України Схід палає?
Чму АТО, якщо іде війна,
Для чого ці словесні реверанси?
Тому, що, може, не для всіх вона
І більшість має відкупитись шанси?
Чому усі, хто кликав ту війну,
Втекли самі, ще й статки прихопили,
Чому з регіоналів хоч одну
В тюрму паскуду ще не посадили?
Інші вірші автора читайте у цій публікації.
