Рік без 29 життів… Рік як Вінниця побачила війну – на площі Перемоги
Запах 14 липня… Його не передає ні фото, ні відео…
Сморід пекла. Він проникає усюди. В одяг, взуття… Аж під шкіру. Аби залишитись в пам’яті… Його не змиєш за раз, за рік…
А ще цей попіл лізе в очі. Летить шматками, як лапатий чорний сніг влітку…
Чорним стало все. Навіть повітря…
Машини на стоянці підкидало вище дорожніх знаків. Вибухали, горіли.
Там були люди… Скрізь були люди…
Їх будуть збирати… Впізнавати. Когось лише за ДНК…
Поранені тікали подалі від Будинку офіцерів. Живі. Хоч і в крові. Своїй, чужій…
14 липня 22-го Вінниця побачила війну – на площі Перемоги…
«Горіла трава, квіти і я…»
«Був потужний гуркіт двигуна, здавалося – літак над нами, а ми його не бачимо.
Всі дивилися в небо в напрямку церкви. І все. Нічого не пам’ятаю. Я вставала з землі, на мені горів одяг… Дістала з сумки «Караван» і почала себе обливати водою.
Зірвала білизну. Розуміла, це — опіки. У думках одне: «Вижити». Повернулась на Будинок офіцерів. Нічого не видно.
Повітря мало коричневий колір, і в ньому літали маленькі червоні краплини.
Я ніколи не забуду цей момент. Горіла трава, квіти і я… Я почала бігти в бік вулиці Коцюбинського. Перша калюжа після дощу, яка була моїм спасінням… я лягла в неї і почала обливати себе. Кричала, щоб допомогли, і бігла до «Петроцентру»… Ще не було «швидких».
Друга калюжа на тролейбусній зупинці… я знову охолоджувала своє тіло».
Це історія Вікторії Головіної. Її тіло нагадує про той день – опіки стали її новою шкірою…
Була майже 11 година, коли дві ракети «Калібр» влучили в Будинок офіцерів і третя — на автостоянку поруч. До відбою тривоги поліція всіх гнала в укриття. Уже не просили, слів не підбирали. Бо чекали ще прильотів…
У підвалах істерики: жінки дзвонили, шукали рідних, які загубились на базарі, хтось їхав у трамваї…
Шок від побаченого лякав і тих, хто розумів свою реакцію. «Я ж лікар, тут, аби допомогти, знаю, що роблю, і раптом кудись їду… А мені нікуди ж не треба! Знову повертаюсь у клініку — в «Ювілейний». І так не раз…»
«Найголовніше було — забрати людей з площі»
Через три хвилини після ракетних ударів першим із керівництва на місце приїхав Руслан Шевчук – начальник ГУ ДСНС у Вінницькій області.
Це його помічниця побачила перевернутий візок із Лізою. «Підняла, але… Дівчинка загинула. Поруч лежала жіноча нога… Я повинна була це фотографувати. Цей жах… У мене досі ці фото в телефоні». Саме її фотографію того ж дня побачив світ – 4-річну «сонячну» дівчинку з Вінниці, яку вбила ракета рф…
– Я бачив багато, але те, що було 14 липня, найстрашніше, — згадує Руслан Шевчук. – Що робити у першу чергу? Як діяти? Хтось один мав керувати процесом ліквідації того лиха. На емоції часу не було – треба було швидко скоординувати всі дії. Без вагань. І це зробив Сергій Борзов – начальник Вінницької обласної військової адміністрації. Він приїхав одразу після мене і очолив оперативний штаб – це ДСНС, Нацполіція, ЗСУ, Нацгвардія, СБУ, прокуратура… Тільки особового складу від ДСНС — 354 людини, 45 одиниць спецтехніки.
Геолокацію Борзов тепер не вибирає. «Губернатор війни» завжди на місці подій.
– Я мусив координувати роботу усіх служб, хоча, якщо відверто, було непросто – велика площа, два заїзди. Сюди виносять загиблих, туди — поранених… І ще ж тривога — попередження про четвертий ракетний удар. Найголовніше було — забрати людей з площі. Бо потім, як показав і Ладижин, через певний проміжок часу ракета може прилетіти у те саме місце…
Вінниця була розслаблена, ніби війна десь далеко. А тут масований удар по центру міста. Коли те все згадую… На ранок 15 липня загинуло 23 людини. 3 дітей… На той момент тіла двох дітей не були ідентифіковані. Як і 11 дорослих…
Потім стало відомо, що, крім Лізи, серед загиблих дітей 7-річний Максим, який був разом з мамою в лікарні. 8-річний Кирило згорів в автомобілі на парковці, куди впала ракета. Хлопчик народився у рік початку війни — у 2014 році. У 2022 році родина Кирила вимушена була тікати від російських окупантів — з Херсона…
А лікарі боролись за життя 8-річного Роми зі Львова. Скоро рік, а йому досі витягають з тіла осколки – відбиток 14 липня. Дитина пережила 31(!) операцію. Рома приїхав з мамою у її рідну Вінницю, і вони пішли на медогляд у клініку «Нейромед». Мама, 29-річна Галина, загинула на місці, а Рому вибухова хвиля відкинула і цим врятувала життя. У хлопчика було 45% тіла із зовнішніми опіками і 35% — з внутрішніми. 11 місяців Рома з батьком у Німеччині – там почав самостійно дихати, їсти, розмовляти, ставати на ноги… Уже їздить на велосипеді. Читаю пости батька на Фейсбуці. Невдовзі повернуться в Україну.
Після 14 липня я зрозумів, як коректувати систему екстреної медицини.
Перед війною особисто ініціював створити у Вінниці потужне опікове відділення. Мені тоді казали: «Воно буде порожнє». Після 14 липня не кажуть… Тепер у нас друге в країні за потужністю опікове відділення. Не вистачає новітнього обладнання, яке досить дороговартісне. Але допомогти обіцяють міжнародні партнери та міністр охорони здоров’я.
– Сергію Сергійовичу, що буде з Будинком офіцерів?
– Як і обіцяв, будівля законсервована.
Пам’ятка архітектури місцевого значення не може просто так відновлюватись, обов’язково має бути підготовлений проєкт на реставрацію. Перед цим проведемо громадське обговорення можливого проєкту. Ескіз-презентацію готує начальник управління архітектури та містобудування Вінницької обласної військової адміністрації Олександр Рекута. Він займається науковим супроводом проєкту відновлення Будинку офіцерів. Потрібно зберегти його історичний вигляд – він уже став символом стійкості та незламності.
За рік зробили досить багато. Провели технічне обстеження будівлі, розробили проєкт консерваційних робіт. Всі аварійні конструкції прибрали та зміцнили ті, що не підлягали демонтажу. Сьогодні усі елементи та конструкції ніякої загрози не несуть. Спочатку перекриють дах, а далі дійде черга до вікон. Восени планують розпочати роботи в тих частинах будівлі, які найменше постраждали від ракетного обстрілу. Я звертався до міжнародних організацій щодо допомоги у реконструкції. Їхні представники приїжджали, оглядали Будинок офіцерів. Партнери з інших країн теж хочуть долучитись. До речі, частина коштів на демонтаж – допомога від Люберецького краю Чеської республіки.
Повірте, для мене важливо відновити Будинок офіцерів. Усі знають, що я займався КВНом, потім – «Ліга Сміху». І вперше організував концерт у 2003 році саме в Будинку офіцерів. Фасад змінювати не можна – статус пам’ятки архітектури місцевого значення, та залу потрібно зробити більш сучасною, комфортнішою. Але торгового центру там не буде.
Буде на площі Перемоги меморіал про 14 липня 2022 року. У просторі там має бути пам’ять… Пам’ять про 29 загиблих. Це місце розпачу і болю для Вінниці.
Водночас площа Перемоги має нагадувати про життя.
На річницю вінничани побачать меморіал, саме такий, який пропонували родичі загиблих. Ми з ними зустрічались, вони показували свій перший ескіз — голуби, які злітають угору як символ миру, свободи і неба…
Олександра Маєвська
