Згадує Ганна Ткачук:
– Ми Вірили до останнього, що ви в шоковому стані десь пішли мандрувати містом, що ви в лікарні, що ви живі…
Але саме в той час ви бігли на роботу і вам не судилось дійти до неї.
Леся, ти назавжди в моєму серці.
Весела, позитивна, добра, щира, відверта, розуміюча, підтримуюча, людина-посмішка.
Свєточка, мила, добра, весела, її погляд зцілював.
Мені шкода, що ви опинились не в тому місці і не в той час.
Мені шкода вас, молодих та життєрадісних.
Мені шкода ваших діток, батьків, чоловіків та рідних.. Я ваш клієнт, але мені шкода і себе, тому що ви займали у моєму серці місце, а зараз воно пусте.
Все думала за цей рік, а якби ви не пішли того ранку в храм, якби ви не пішли тією дорогою, якби , якби….
Царство небесне вам, мої дівчатка…
