В продовження теми про зруйнований росіянами Спасо-Преображенський собор в Одесі. У січні 2009 року на помісному соборі рпц було “обрано” московським патріархом кирила гундяева. А вже через рік гундяєв прибув до Одеси. Як відомо з 1946 року на території Свято-Успенського чоловічого монастиря розташувалася резиденція патріарха московського, яка діє і до сьогодні. Тому цей монастир має титул “патріарший”. Тоді головною подією візиту очільника російської церкви було освячення відбудованого Спасо-Преображенського кафедрального собору. Потрапити у собор на патріарше богослужіння було не так просто. Запускали лише по спеціальних запрошеннях. Тоді я був студентом Одеської Духовної Семінарії і мав можливість дістати таке запрошення. Сьогодні знайшов його в купі паперів. Тоді я навіть не міг собі уявити, що пройде трохи більше десяти років і ракета випущена росіянами з благословення того самого патріарха кирила, зруйнує освячений ним Преображенський собор.

Якщо чесно, я не вірю що ця трагедія суттєво змінить ставлення більшості духовенства і вірян  одеської єпархії до російської церкви і її керівництва. В РПЦвУ яскраво виражений Стокгольмський синдром (прив’язаність жертви до свого кривдника). Як приклад інтерв’ю у монахів Києво-Печерської Лаври щодо руйнування собору в Одесі: “ну зірвали і зірвали”, людина продовжує молитися за росіян і цього не приховує. Тому той істеричний і недолугий лист одеського вікарія, і відверте звернення м. Агафангела, це не зміна їхньої свідомості, розірвання стосунків з москвою, а лише особиста образа на людину, яку вони вважали своїм “господином и отцом” і за якого до останнього молилися і поминали.

Архімандрит Софроній, вінничанин