Не до оптимізму…
Після чергового бойового виходу подивився новини. Виявляється, у нас все добре і ми майже перемагаємо? У мене на немитих руках кілька діб підряд «сиділа» кров поранених і двохсотих – вiдiрванi кiнцiвки, пробиті животи, рвані боки, посічені ноги і руки, не говорячи про кульові…
Втомлене тiло, руки, що вже не могли заряджати магазин. Три доби без сну, на землі, без води. Адреналін дуже сушить. По нас працювало практично все. Б’ють точно, професійно і кваліфіковано, б’ють так, що ти не можеш навіть підповзти до трьохсотих і вони просто стікають кров’ю і швидко завмирають. П*дори переорюють артилерією, танчиками i авiацiєю посадки, поля, роблять це методично, планово і зі знанням. Працюють дрони зi скидами.
Я живий, а побратим хрипить під моїми ногами, хтось поряд кричить вiд болю, ще одному вiдiрвало голову i ти вже нічого не можеш зробити… Нічого! А перед виїздом говорив з ними про щось там, у них був гарний настрiй, сильний стрижень, я не чув, щоб вони колись на щось нарікали… Їм би тільки жити починати… Три години викликали евакуацiю для поранених, рація замовкла, сiла… Замовкли i побратими… І після відбитої атаки власноруч витягував їх з окопу, поклав і вони лежали з відкинутими головами.
Ті, хто говорять про покращення, просто не розуміють, що кажуть. Зараз, коли я пишу це під крапельницею, дивлюсь у стелю госпіталю, саме зараз і тепер когось тягнуть живого чи вже ні, ухиляються від прильоту чи до мозоля тиснуть на гашетку кулемета. Зараз! Мені іноді просто хочеться лягти і почекати, коли зайдуть сюди подивитись, як «пітушитимуть» у темних кутках цих дуболомних оптимістів i тих, для кого вiйни немає.
Зараз, як ніколи, слід бути уважним до війська, до його запитів, бо в багатьох втома наклалась на втому, і так багато разів… Вона вже стала твоєю сестрою, треба сконцентруватися ВИКЛЮЧНО на перемозі, не розслаблятися і прагнути до крайнього. Зараз тут м'ясорубка, і це не метафора, наче 10 раундів боксу, де перемогу забере витривалий. Тут вся команда має працювати на це. Цим хлопцям не потрібно розповідати про патріотизм і дух нації, бо вони і є втіленням цього, ще й можуть позичити, в кого малувато. Їм не треба відчіпного «тримайтеся», чи «молимось за вас». Треба антидронові гармати, «мавіки», тепловiзори, машини, амунiцiю, спорядження, всі інструменти, якими можна двохсотити ворога.
Цей допис не є проханням про допомогу, хочу щоб ви розуміли, що нема перекосу в перемогу, є дике, осатаніле і люте «рубалово», де вже ніхто ні на що не зважає, а годує війну кров’ю i смертю.
Пам'ятайте про це!
Ігор Садовий
Опрацювала Тамара Грамарчук
