Ось відкритий лист дружини Сергія Камінського (на фото), Марини, вдови, яка виховує двоє дітей. Нагадуємо, що майор, льотчик Камінський загинув в одному екіпажі із вінничанином Костянтином Могилком. Екіпаж підбитого тоді ворогом літака врятував ціною власних життів місто Слов’янськ від катастрофи: Листа надіслав до редакції Сергій Сентемон із власним коментарем:

– Давно знаю цю молоду жінку, мабуть ще з ясельного віку, так як вона була з моєю дочкою в одній групі,а потім навчалися в одному класі, дружили.

В 14-му році всю Україну сколихнула інформація про загибель під Слов’янськом частини екіпажу нашого літака,члени якого відвели палаючу машину від міста ціною свого життя. Героям віддали шану. Були Зірки, ордени, назви вулиць в їх честь. Серед тих героїв був і чоловік згаданої мною вище жінки – Сергій Камінський.

А сьогодні зранку читаю на її сторінці про те, що місцева влада у Ямполі виділила матері героя 10 (десять!) соток землі, а тепер вирішила ту землю передати “своїм”… Далі наведу сам текст.

Ніколи нічого ні у кого не просив,але зараз дуже прошу вас поширити цю інформацію, аби надати їй розголосу:

– Чого варте життя на думку посадовців Ямпільської міської ради. Знаєте? А я – знаю!

В те, про що піде мова далі, важко повірити, а мені, дружині загиблого СЕРГІЯ КАМІНСЬКОГО, судилося це пережити. Отже, про все по порядку.

Вчора, вперше за своє життя, взяла участь в роботі сесії Ямпільської міської ради. Ні, я не депутат, і не чиновник, я дружина і мама двох дітей, яка втратила свого чоловіка на війні. На жаль, але таких, як я чимало в нашій громаді. У 2014 році, мій чоловік в складі екіпажу літака загинув при виконанні бойових завдань. Без батька залишилися діти, без сина мати, без надійної підтримки я. В ту мить життя зупинилося. Як, бути далі, питання не стояло, жити не хотілося.


З того часу минуло дев'ять років. Складалося по різному. В пам'ять про чоловіка, за цей час в Києві піднімала на ноги дітей, підтримувала рідних і Дякувала Богу, за підтримку. Навчилася бути сильною. Непростий виклик чекав мене тут, в рідному місті. Разом з донькою в чергове приїхали провідати маму мого, для мене завжди живого чоловіка. І тут, розпач і сльози.

З її розповіді зрозуміла, що місцева влада шахрайським шляхом відібрала в неї  шматочок землі (10 соток!), наданий їй, як матері загиблого воїна. Почала розбиратися. І чим більше вникала в документи, отримувала - ШОК!

В недалекому минулому, начальник земельного відводу (ОЛЬГА БАРТКО) натомість щоб остаточно поставити підпис на вже виготовленому державним підприємством пакеті документів для отримання права власності на земельну ділянку, переглянувши, вилучає їх, в горе змученої простої жінки, і каже, що викличе пізніше. Не дочекавшись цього, через певний час, жінка повернулася, щоб з'ясувати про стан готовності документів, натомість їй стали грубити і порадили пошукати іншу ділянку.

Я звернулася до всіх державних установ в пошуку причини і з'ясувала, що ЗЕМЛЯ, ЯКА ПО ПРАВУ МАЛА НАЛЕЖАТИ МАТЕРІ ЗАГИБЛОГО ГЕРОЯ УКРАЇНИ, стала власністю ЧОЛОВІКА на той час НАЧАЛЬНИКА ЗЕМЕЛЬНОГО ВІДДІЛУ - Андрія Бартка. Про що підтверджують офіційні витяги з державних реєстрів.

Чому, володіючи інформацією про стан земель цілого району, до душі посадовниці прийшлась саме ця ділянка, питала себе я. І  знайшла відповідь! Ця ЗЕМЛЯ розташована недалеко від місця будівництва майбутнього мосту, відповідно є однією з найдорожчих земельних ділянок громади.

Детально розібравшись в картах Держгеокадастру та в реєстрі прав власності з'ясувала, що усі сусідні, суміжні земельні ділянки віднедавна теж приватизовані і належать виключно посадовцям Ямпільської міської ради. А саме: секретарю ради - Вадиму Семенюку, чоловіку колишнього начальника земельного відділу - Ольги Бартко (Андрію Бартко), чоловікові новопризначеного начальника земельного відділу Ани Муляр ( Михайлу Муляру), та іншим особам, рідні яких є впливовими посадовцями.

Вчора, з  даного факту виступила перед головою громади Сергієм Гаджуком та депутатами ради у сесійній залі,  з надією на розуміння, захист  і повернення нам того, що мало належати моїй сім’ї по праву. Після почутого, "стурбовані", причетні  місцеві гаранти на камеру намагалися локалізувати прецедент. Але, замість сприяння, після засідання, через кілька хвилин, секретар ради повідомив, що нам вже готова ВІДМОВА з приводу мого звернення. Крім того моїй сестрі Курганській Ірині Василівні, (чоловік якої служить в ЗСУ), депутату від ПП " Слуга народу" голова громади в хамській формі вказав на двері і сказав шукати собі роботу за кордоном...

Через пів години після сесії сфабрикована інформація про подію з'явилася на офіційній сторінці Ямпільської міської ради в мережі Інтернет.

Марина Камінська

Далі власне звернення оприлюднила рідна сестра Марини Камінської Ірина Курганська

Вона підтвердила слова сестри, що її переслідують у Ямпільській ТГ через заяву сестри:

- Я, Курганська Ірина, рідна сестра Марини Камінської. Після висвітлення даного питання місцева влада, в особі голови і секретаря, прилюдно пообіцяла вирішити проблему, яку сама і створила, свідомо  чи не свідомо створена така ситуація, показала їхня реакція після сесії. Вони сильно образились, і мені при людях сказав секретар міської ради, що є вже відмова, яку не показали, а голова міської ради погрозливо повідомив, що влаштуватись на роботу в рідному Ямполі я вже не зможу.

А тепер люди вам вирішувати свідомо чи не свідомо було здійснено правопорушення.

Ось чому мовчать люди, бо бояться. Ось чому влада продовжує вирішувати усі питання за зачиненими дверима від людей. Ось чому у нас в країні війна.

Якщо у вас є совість і вона чиста, не бійтеся публічності, шановні чиновники. З собою не заберете. А брехнею світ пройдете, назад не вернетесь.

На фото: Сергій Камінський, Герой України. Це в його матері забрали цю «перспективну» ділянку:

Кажуть там де буде побудований міжнародний міст Ямпіль-Сороки, з прикордонними та митними пунктами, який має з’єднати ЄС із Україною та Азію, кожна сотка через бажання контрабандистів та бізнесу розмістити склади чи інші комерційні споруди буде «на вагу золота».

Як бачите, чиновники далекоглядно працюють. Міст має бути побудований у 2025 році. А землю вже розібрали.

А ви герої вмирайте за неї на фронті?!

Від редакції: готові вислухати інші точки зору.

Тетяна Квасюк