Я мала честь і щастя виховуватись у сім’ї, де батько, як він казав, «мав 7 патлатих у хаті», але жодного разу не змусив нас робити чоловічу роботу. У нас були україно-польські патріархальні «нрави». “Жінці – кухня, діти, церква”, – вчила мене бабуся-полячка.

Я ніколи не чула, щоб у нас  хтось міг образити чи принизити жінку. Як і інших – «бо Бог створив кожного по образу і подобію своєму, і образиш когось – вважай, Бога», – вчили мене добрі сільські бабусі.

Зрозуміло, що й чоловіка собі такого шукала. Хвалити Бога, знайшовся. А вже такого сина ми виховали разом.

Мій чоловік ніколи не допустив, щоб я тягала важкі сумки, чи, боронь Боже, першим кудись увійшов, не пропустивши мене, не подав руки чи інше. Я була все життя оточена офіцерами та їхніми дружинами, які знали, що таке честь. За десятки років я в своїй присутності ні від чоловіка, ні від сина не почула жодного мата. Зізнаюсь чесно, навіть коли зривалась на це я.

І тому так разюче виглядає те, що я бачу, «виходячи у світ».

Я бачила жінку із суцільною чорною від ударів спиною з гематомами. Це так її побив рідний чоловік шваброю… Не барига чи алкаш – успішний бізнесмен, що має лише 5 машин у власному автопарку і не одну віллу. Чесно зізнаюсь, я хотіла його змішати з г…ном на всю країну, оприлюднивши це все. Але вона взяла з мене слово – мовчати… І вона, виявляється, таке пробачає вже не раз. Бо хто не б’є, той не любить, чи як там?…

Я бачила серед колег повних «уродів», які писали про любов і велич пафосні твори та вірші, а потім тихцем вривались у кабінет чи на вулиці підчікували і кричали наодинці найнесусвітніші мати, найлегший з яких був «с…ка», бо заїла жаба, заздрість, злість, що там іще.

Я чула, як чоловіки в ролі останніх базарних бабів «масними компліментами» удостоювали своїх вчорашніх, з якими наступного дня «совокуплялись».… Я зустрічала таких, хто, навпаки, через відмову жінки у близькості переслідував її і знищував усіма доступними методами, а ще вчора повзав на колінах і освідчувався в коханні. Я знаю тих, хто «корчить мордяшку» сумлінного держслужбовця, а має утриманку, якій купив квартиру і вона народила дитину, є – що й не одну… Я знаю чоловіків, в яких є цілі гареми, пардон, агентства моделей-утриманок. За ескорт, щоправда, в переважній більшості це прес-секретарі та секретарки, помічники – вже мовчу. Зустрічала і тих, хто має жінку вдома, а співмешканця на роботі – бо бісексуал. І тепер це модно! Я зустрічала тих, хто, їдучи у відрядження і опиняючись в готелі, перше, що робить – замовляє повію в номер… Ну, а вже тоді – «діла государственної важності». Я знаю таких, хто свої департаменти чи підприємства перетворив на утаємничені борделі – той підрозділ утримує одна коханка, той – інша, той – іще одна, а потім їх кидає, заводить нових, беручи їх на держслужбу, як до себе додому… А старі з новими, як у Сулеймана в гаремі, – гризуться, обзиваються, всі інші споглядають все це. Який ефект такої служби на державу – неважко здогадатись…

І це не найбідніші – це найбагатші та найвпливовіші люди. А вдома, як ні в чому не бувало, вдають люблячих чоловіків, батьків.… І що найстрашніше – жінки це знають і терплять…

Нас, жінок, в обласній раді навіть десяток не набереться, але скільки там таких «биків», якби ви знали!!! Одразу скажу – є дуже виховані, поважні, але таких – трошки більше за жінок.

Ось уявіть: один такий одержимий щодо мене та нашої газети підчікує мене в темних закутках і несподівано накидається.

– А ты знаешь, я, мои мама, папа прокляли тебя, твоих родителей. Жди, тебе и твоим родным скоро будет конец!!! – почав кричати він, навіжено вип’ялюючи очі.

Від шокуючої несподіванки я лише встигла вимовити:

– Бійся Бога, моїх батьків вже немає…

– А я знаю – видишь, у всех вас, грешников, родители умерли, а у меня живы – ха-ха-ха, – далі демонічний сміх.

А звернення до жінок словом «с…ка» – це як два пальці…

Присягаюсь, що кажу чисту правду… Просто уявіть, щоб вам хтось сказав такі слова лише за те, що відстоюєш права України та її народу! Зізнаюсь – часом хочеться, щоб нерви були сталеві!

А тепер уявіть інше – що там за душею в такого обранця?! А ще, яким передом чи задом він у ту раду вліз і що в нього в голові? Думаєте, хтось хоче поставити його на місце? Мабуть, і для них це «нічого страшного»…

Про «ходки», кримінальні справи, зам’яті за найчорнішу розплату, клички в блатному світі і сфери діяльності, серед яких красномовні – поширення наркотиків, “пальонки”, послуги повій… – я вже мовчу. Як і за корупційні схеми, на яких сидять…

Якось під’їхав до мене колега чоловіка – немалий начальник у поліції. А тут назустріч відомий депутат.

– Послухай, а цей що тут робить? – бачу, як у офіцера очі лізуть з орбіт!

– Та це ж депутат!

– Як, та я ж його брав на крупній партії наркотиків?! – не стримує він емоцій.

– Якщо їм раз плюнути обікрасти дитину-сироту, стареньку безпомічну, інваліда безрукого, братів обібрати, сестер, втюхати порошок дітям… то що для них ПРОСТО ЖІНКА, – кажуть мені мудрі колеги.

Так ось такі «бики» навчили мене бути сильною. І чим нижче опускаються вони – тим вище піднімаюсь я та сотні тисяч інших жінок.

Ми навіть чуємо компліменти, мовляв, яка сильна і безстрашна жінка.

Але їм несподівано відповідаємо:

– А чи знаєте ви, що жінки сильними не народжуються, такими вони стають через необхідність. І у них обов’язково десь там, в глибині душі, живе велике бажання купатись у своїй слабкості. Тому такими пам’ятними стають миті, коли бачиш чоловіків честі і совісті. Я зараз подумки перераховую їх – це прості сільські люди і відомі генерали, діючі керівники і підлеглі, мери і голови, просто сусіди чи земляки. Спасибі вам, СПРАВЖНІ ЧОЛОВІКИ, ВСІ ТІ, які прикрасили моє життя своєю ЧЕСТЮ! Думаю, зараз до мене приєднаються навіть не сотні тисяч – мільйони жінок України. Якби ви знали, які ви красиві своєю великодушністю перед нами!

А на завершення хочу усім – чоловікам та жінкам – нагадати одну притчу.

Зустрілись давні друзі у лісі – Лев та Бик. Обоє грізні такі, сильні, самодостатні…. Сіли за стіл випити та за життя поговорити. Коли раптом Леву телефонує дружина і запитує, коли вдома буде, дає море завдань – туди поїхати, те купити…

– Добре, люба, безперечно, люба, скоро буду, люба, не хвилюйся, люба…

Слухав це Бик, закипаючи, а далі став вичитувати свого друга Лева:

– Ти що – дурень, допускаєш, щоб так тобою командувала жінка, крутила як циган сонцем?

О ні, моя так не сміє – я її поставив на місце, не пікне, і де я, коли прийду – не її діло…

Лев взяв паузу, а тоді спокійно відповів Бику:

— Розумієш, я Лев – Король. А значить, моя дружина – Королева. А хіба можна нешанобливо із нею вчиняти чи ігнорувати її?! А ти Бик, дружина в тебе Корова. То тобі якось простіше…

Отож, якщо поряд із жінками будуть Королі, то і ми, жінки, будемо Королевами, якщо Бики – то самі знаєте, ким…

Заслужений
журналіст України