А перед від’їздом посадив на стежці росточок черемхи, давав цим зрозуміти, що не вернеться, а сказати не мав права, бо війна в Афганістані була засекречена. Зробив собі пам’ятник, бо росте вона донині. Черемха найдухмяніше цвіте. Хотів, щоб пам’ятали, не забули. Це Батьківщина – мачуха послала «на убой» своїх 19-21-річних дітей. Їх загинуло там 16 тисяч різних націй, в тім числі й українців. Її можновладцям, перш як туди лізти, треба було знати історію цього нескореного войовничого народу, якого за всю історію ніхто не переміг. Це відсталий народ з жорстокими звичаями: відрізати голови, органи, виймати очі. Пізно зрозуміли, що ця війна – помилка. Але за помилки ніхто не відповів, хоч за це діти заплатили життям, а матері – дітьми. За такі помилки буде судити найсправедливіший Божий суд, від нього ніхто не відкупився, ніякими коштовностями, яких награбували і перевозили «чорними тюльпанами» замість цинкових гробів. Ходили чутки, що там зникла рідкісна музейна цінність, і вона не допоможе, а ще материнські сльози на землю не падають.

15 лютого, День виводу військ з Афганістану, поздоровляю тих, хто діждався своїх рідних, і тих, хто повернувся і дотепер не забуває своїх загиблих побратимів, піклується про родини і провідує їх могили. Я рада за них і сумую з приводу того, що в наш дім прийшла похоронка і сповістила: 31 серпня 1982 року, виконуючи інтернаціональний обов’язок, героїчно загинув прапорщик Мандролько Петро Пилипович. Мій брат, напевне, тоді не усвідомлював, що він є загарбником, і тому виконував свій обов’язок з честю. За спасіння афганських дітей був удостоєний ордена «Червоної Зірки» ще за життя, бо, будучи в «агітрейді», так називають воєнні дії, він одержав представлення до нагороди, самого ордена не бачив. Не судилось, бо з цього «агітрейду» він не повернувся.

З книжок «Чорний тюльпан» і «Афганістан – біль моєї душі» видно, що воювали тільки рядові і молодші чини. А чим займалось вище командування? Загиблих генералів і майорів немає, тільки прапорщики і лейтенанти, і то небагато лейтенантів. В «агітрейди» вони не ходили. Хто розв’язав цю війну і хто на ній збагатився, пам’ятайте, що це безневинна кров дітей і сльози осиротілих рідних – матерів, дітей, вдів. Нехай переслідує вас всенародне презирство.

Сестра загиблого
Людвіга Пилипівна Лаута