Бійки по наших селах

1. З яких причин билися

Бійка мала свій початок і причину. Бувало, билися через дівок. Дівка була одна, а парубків два, і тому треба було в цьому якось розібратися. Це твереза бійка.

А бувало билися з тієї причини, що хтось чомусь комусь не сподобався. Це переважно була п’яна бійка. Вип’є зайвий келішок хлоп і свербить його рука вдарити в писок першого-ліпшого і бажано слабшого.

Бувало також, що бійка мала довгу історію, бо хтось когось колись за щось ударив. Инший не міг цього забути і при нагоді, хоч така нагода могла статися і через кілька років, нагадав кривдникови і траснув його в лице. Це була пімстлива бійка.

А були ще бійки за політику, за конфесію, за карти, за футбол.

Найбільшими були бійки, коли билися кутки або й цілі села. Яка була в тому причина тепер важко розібратися. Мабуть, усі вважали себе розумнішими й головнішими…

2. Чим били і билися

Найперше билися руками. Хто мав дужчий кулак, той мав шанс набити свого суперника. З давніх часів дійшла до нас така коломийка:

Не боюсі ліворвера,

Ні ножика твого,

Але згинеш, скурвий сину,

Від кулака мого.

Коли били не дуже сильно, то казали «дав жду́ла», а як били дуже сильно, то казали «уббамбу́рив їго» чи «убби́в їго́ на ви́нне я́блуко».

Гірша була бійка, коли билися дрючками, а ще гірша – колами, якими гамселили по плечах або по голові. Коли були колись по наших селах у достатній кількості і різних розмірів. Найперше можна було витягнути такий колик з плоту. Були грубші коли, що не кожен міг витягнути такий кіл. Але вже як витягнув, то таким колом можна було й півсела розігнати.

Деколи восени чи взимку старші парубки били підпарубків байбараками. А це те саме, що сардак, такий верхній одяг з грубої шерсти. Удар був відчутний, але не лишав слідів. І якщо десь межи старших леґінів затесався якийсь підпарубок, то котрийсь з леґінів махом скидав байбарак і бив щосили шмаркача, аби не ліз туди, куди йому ще зарано…

А ще по наших селах були такі варівкі й гарячі голови, що як бралися бити, то хапали те, що було під руками — ніж, ґралі, сокиру, косу. Це вже була кривава бійка і могла скінчитися смертельно. Відтак таких убійників брали до коломийського криміналу, а жінки віло́жували/складали жалісні співанки і співали їх коло церкви на Великдень.

У новіші часи билися по наших селах навіть ломами. Ломом добре бити, бо він не гнеться. Та й довго не треба бити.

Один час у місті була мода битися кастетами і ця мода перемандрувала в деякі села.

3. Коли і де билися

Билися колись, як і тепер найчастіше, коли нап’ються. А напивалися переважно на весіллях або у великі свята. Так, приміром, билися на Великдень коло церкви, бо там збиралося все село і було з ким битися і мав хто дивитися.

Дубасили одні одних зрідка під час храмових свят.

Бувало, що на когось підсідали вночі у тихому, відлюдному місці і там щосили гамселили. У радянські часи деколи билися біля буфетів і клубів, а підлітки — у школі.

4. Забіяки

У кожному селі були свої забіяки, яким, аби найменша зачіпка і вони вже готові були до бійки. Їх аж свербіли кулаки. Тепер з них були би добрі майстри рукопашного бою чи учасники боїв без правил. Але такого давніше не знали…

Микола Савчук