Вони щоразу викликають невдоволення місцевих жителів. Але не завжди помічаються владою. Тому до останнього відтягується вирішення наболілих проблем.

То жом гнилий із цукрозаводу вивозили просто в чистий ярок. Загадили його. То буряк через село возили. Розбили фурами вулицю Шевченка всю. Восени, коли дощило можна було хіба що на човні по ній рухатись.

А коли люди буквально повстали проти цього свавілля, як вони кажуть – “олігархічного”, концерн вирішив “піти людям назустріч” новою окружною дорогою. Але маршрут чомусь проклали не по своєму полю. Пройшла нова дорога, як по живому, громадською лісопосадкою.

Можете самі порахувати скільки молодих дубів знищено, скільки, взагалі постраждало дерев, і скільки їх “під шумок”, поцупили. Певно, навіть трипільці аж так не винищували ліси.

Як же робляться такі проекти? З якими екологічними службами узгоджуються? Чи, взагалі, хтось уже вирішив, що все навколо – його приватна власність, і він може робити з довкіллям все, що йому заманеться.

Вийшло, на жаль, як завжди у багатіїв. А місцева влада, як завжди, зробила вигляд, що нічого не сталося.

Василь Пастернак