До речі, під натиском активістів повільно ці схеми розплутуються.

Натомість з’являються нові. Про викрутаси навколо так званого пілотного проєкту зведення житла для переселенців у Вінниці редакції розповіли інвестори ЖБК «Спільна справа». У Наталії Герасимової, вимушеної переселенки з Горлівки, вже більше двох кілограмів звернень та відповідей від усіх контролюючих та правоохоронних органів української влади. Якщо перераховувати лише їхні повні назви, то, певно, це займе кілька абзаців.

По суті, останній рік жінка як на роботу ходить по інстанціях, від імені більше третини інвесторів пілотного будинку добивається справедливості. Це в той час, коли Президент України чи не в кожному своєму вечірньому зверненні до українців наголошує про особливу увагу влади до потреб внутрішньо переміщених осіб.

Адже ці українські громадяни через війну втратили все: домівки, свої бізнеси, роботу, своїх годувальників. Їм набагато важче повернутись до нормального життя, тому громада мусить допомогти цим людям. Але, як кажуть в Україні: «ніби хочеться, як краще, а виходить, як завжди».

Влада Вінниці в нашому випадку, схоже, дійсно хотіла, як краще. Але гарна ініціатива ризикує перетворитися на клубок резонансних розбірок і дискредитуватися. Та ще й кинути тінь на місцевих держслужбовців і депутатів.

А як гарно все починалось: громада виділила безкоштовно земельну ділянку під забудову і фінансувала проєктно-кошторисну документацію. Йдеться про більше мільйона гривень з бюджету міста. За рахунок цього значно здешевлюється вартість будівництва. Про це йдеться у відповіді Вінницької міськради на звернення невдоволених інвесторів. Однак зазначається, що місцева влада не уповноважена втручатися у діяльність бізнесу. Хоча могла б, бо, фактично, це уже спільна справа всієї громади.

Згідно з умовами, право на придбання цього «пілотного» житла по 9000 гривень за квадратний метр на початок 2021 року мали лише ВПО. Коли серед них не знайшлось бажаючих на всі 105 квартир, дозволили взяти участь у будівництві учасникам АТО з числа місцевих жителів.

Заснували житлово-будівельний кооператив «Спільна справа». Його директором став Юрій Зиков. Знайшли забудовника ПП «Техпробуд» і розпочали будівництво. Інвестори, переважно, виявились відповідальними та дисциплінованими і, згідно з договорами купівлі-продажу, майже всі розрахувалися за майбутні квартири навіть дочасно.

Зараз цей будинок на вулиці Зулінського, зі слів Наталії, майже на 80 % готовий. Але вже більше року, як пілотний проєкт став каменем спотикання, розсварив між собою інвесторів і викрив стільки порушень та зловживань, що лише спільна справа усіх правоохоронних структур може відновити справедливість.

Найнеприємніше, що в епіцентрі скандалів та підозр опинився саме директор ЖБК Юрій Володимирович Зиков, теж переселенець. Першим тривожним сигналом для інвесторів став факт придбання Зиковим за гроші забудовників дорого службового автомобіля для себе. Купив іномарку із салону по безналу із бюджету будівництва.

Після довгих суперечок люди змусили директора продати автівку і почали вимагати бухгалтерських звітів, але у від­повідь отримали повний ігнор.

Натомість директор заявив, що через ряд об’єк­тивних причин будівництво здорожчало і кожному забудовнику потрі­бно доплатити за квадратний метр 50% від початкової вартості.

Як пояснив на зборах членів кооперативу директор ЖБК «Спільна справа», здорожчання відбулось через те, що (увага!) при розробці проєктної документації не врахували вартість однієї стіни! Також здорожчала забудова через те, що проєктувальниками були пораховані 10-метрові палі, а насправді довелось забивати палі довжиною 11 м.

І, нарешті, родзинка на торті — у проєктно-кошторисну документацію не внесли вартість підключення комунікацій. Словом, до загальної вартості будівництва за цей час набігло ще більше половини, бо подорожчали котли, унітази та інші речі через війну.

- Ми не розуміємо, як можна було не порахувати вартість однієї стіни в проєкті, як він міг бути без підключення комунікацій? І хіба перед забудовою не проводиться геологічна експертиза, щоб визначити довжину паль? Зрештою, на першому поверсі будинку 1000 кв.м під комерцію. Хіба там не можна було зберігати завчасно куплене по кошторисній ціні все необхідне? — запитує Наталія Герасимова.

- До речі, коли ми, нарешті, добилися аудиту, то на момент його проведення не розрахувалися за квартири голова кооперативу, його дружина та юрист. І ще з’ясувалась одна дуже цікава деталь. Вивляється, досі 20 квартир невідомо кому належать. Директор відмовляється називати їхніх власників. Ми допускаємо, що це ще одна корупційна схема, до якої причетні чиновники. Нас змушують заплатити і за ті квартири, а потім їх продадуть своїм людям, чи будь-кому за ринковою ціною.

- На зборах членів кооперативу директор просто жонглює мільйонами. То каже, що не вистачає десять, то вже 15, то 37. Плутається постійно в цифрах. Порушує закон, перешкоджаючи можливості голосувати всіх членів кооперативу. (В редакції є аудіозаписи зборів). Як нам повідомили близькі до Зикова люди, за цей час він вже встиг купити квартиру в Києві та заснувати свою будівельну фірму. І все це, виходить, за наш рахунок? Але ж ми і так ледь стягнулися на ці квартири, — додає ще одна інвесторка, Світлана Шевчук, син якої — учасник АТО, зараз воює на фронті.

- Мені не подобається, що наш директор уникає звітів та прямих відповідей на запитання. Та ще й намагається нас пересварити. Бо дехто погодився на доплату. Тепер він каже, що здача будинку затримується через нас. А ми лише хочемо обгрунтованого роз’яснення: чому і через кого подорожчало наше житло, за яке ми вже давно розрахувались. Чому на око визначається сума здорожчання? Чому нас тримають за лохів, які повірять, що не порахували спочатку вартість однієї стіни? Чому приховується від усіх членів кооперативу доля тих інкогніто-квартир?

Цікава ще одна деталь. Зиков каже, що не вистачає грошей на добудову, і в той же час відмовляється продати членам кооперативу перший поверх під комерцію. Люди готові викупити тих 1000 квадратів, однак директор «боїться, що це пересварить інвесторів». Та ми й так уже пересварені через нього. І, думаю, що забудовникам вистачить мудрості справедливо розподілити ті метри. Можливо, навіть якийсь аукціон чи жеребкування. Але і тут Зиков думає про власну вигоду. Певно, вже пообіцяв якомусь супермаркету чи впливовим чиновникам-депутатам без нашого відома.

- Ми надали достатньо інформації правоохоронним ор­ганам (в редакції є копії цих документів). І сподіваємось на оперативне розслідування можливих зловживань. Бо зараз директор нам погрожує розірванням договорів та перепродажем наших вже викуплених по закону квартир. Він каже, що з вами чи без вас я цей будинок все одно здам. Зрозуміло, що, судячи з усього, йому вигідніше здати цей будинок без нас. Бо ми вимагаємо прозорості витрат наших коштів. І нам не подобаються його методи управління. А директору, очевидно, спокійніше робити свої справи в тіні на свій власний розсуд та на свою кишеню.

Якщо через якісь причини нас не зрозуміє місцева влада і ми будемо позбавлені права на відшкодування втраченого через війну майна, як гарантує президент, змушені будемо вийти на пікети в центрі міста. Думаю, до нас приєднається чимало ВПО та принципових вінничан, — підкреслює вимушена переселенка Наталія Герасимова.

Анатолій Жучинський