Дух та пристрасті адвоката
– Пілат тричі намагався відпустити Ісуса Христа, не знаходячи Його вини, однак відступив під сильним тиском першосвященників та натовпу.
Пілат пишається своїм правом прокуратора, проте в справі Христа є жалюгідним, безхарактерним, позбавленою совісті людиною, якій, саме в силу таких йому властивих рис, Бог і попустив стати суддею Невинного. У тому, що він засудив Христа, він показав свій ниций характер, свою зіпсовану натуру і, хоча, роблячи свою криваву справу, він виконував, не усвідомлюючи того, таємничі приречення волі Божої, проте особисто він, як суддя – охоронець справедливості, зрадив своєму покликанню.
На останок Пілат вмив руки : «Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий. Пілат, побачивши, що ні¬що не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви».
Відтоді вираз «вмити руки» – означає не заступитися, не виконати свій обов’язок
Це по-особливому чутливо для адвоката. І питання не в тому, що адвокат схильний до невиконання свого обов’язку. Аж ніяк. Проблема в іншому… суддя, прокурор або інші державні посадовці можуть безпосередньо або своєю поведінкою вказувати, як вчиняти адвокату, наприклад, промовчати, не бачити незаконних дій тощо, оскільки цього потребують якісь певні суспільні обставини або якийсь ефемерний державний інтерес. І тоді, щоб виконати сповна свій обов’язок, адвокат має проявити неймовірні вольові зусилля навіть відвагу, ризикуючи звернути проти себе неприязнь….
Етичні правила безкомпромісні – адвокат, який «вмиває руки», незалежно від причин, однозначно чинить аморально, зраджує своїй професії. В цьому повна співзвучність з біблійними переказами.
До починаючого адвоката звернулися за юридичною консультацією літні батьки та дорослі сини, разом уся сім’я. Вони так і привертали до себе увагу, але не стільки своєю кількістю та галасливістю, що, зазвичай, відбувається в таких випадках, а через незвичну зовнішність – радісний вигляд обличь. Це вражало, оскільки переважно перед адвокатом постають обличчя зажурені, сумні та заклопотані…А тут, як постійний сонячний відблиск – радість. Це підкреслювала навіть їх мова, повна якоїсь неспішності, поваги та лагідності.
Консультація завершилася, але розмова тривала і непомітно перейшла на християнську тематику. Виявляється, відвідувачі були віруючі, вся сім’я. Вони говорити те, що думали –це відчувалося і вражало адвоката. І тут їхня мати, з тихою лагідністю, але з внутрішньою жіночою рішучістю та зосередженістю, ніби намагаючись зазирнути в глибину очей адвоката, запитала: «А ви вмиєте руки?». І це було не стільки запитання, як щире побажання: «Не вмивай рук!».
Що сказав у відповідь адвокат – стерлося з плином часу як мало важливе, однак назавжди залишилося почуття вдячності цій добрій жінці за сказане.
Пройшли роки і лише крізь десятки років адвокатства, нарешті, зміг собі зізнатися, що слово доброї жінки впало насінням і проросло – ніколи не «вмивав рук». Щоб не відбувалося, завжди поступав, як того вимагає обов’язок адвоката. Це було не легко, але це і рятувало. Спочатку відчував неприязнь навіть ворожість, однак опісля, коли впевнювалися, що адвокат точно не «вмиє рук», поволі, не одразу, але невпинно мінялося відношення і… проявляли повагу.
Олексій Якименко
Із книги «Дух та пристрасті адвоката»
