“Это бандеровцы… В 45-мы их не добили, сейчас добьем”.
Цей монолог почули двоє молодих вчителів на Донбасі, направлених туди вчителювати Одним із них був 24-річний Василь Стус, викладач української мови та літератури.
Народжений на Вінниччині, Герой України поет і педагог. 4 вересня 1985-го він загинув в карцері табору Перм-36 поблизу російського села Кучино.
Український поет був закатований в таборі для особливо небезпечних злочинців!
Бо за любов до мови і культури, України, карали в Імперії Зла суворіше аніж за вбивства!
Тепер Донецький національний університет, який переїхав з окупації до Вінниці, носить назву ім. В. Стуса. Але навіть до 2014-го жодна спроба назвати вуз в честь нього там, в українському, ще не окупованому Донецьку не увінчалась успіхом. Як в часи Стуса так і в наші часи українські герої там для більшості, навіть інтелігенції, були бандерівцями.
Тепер ви розумієте, чому почалась ця війна?
Науковці називають шокуючий факт, лише у Горлівці, де ось так вчителював Стус на боці рф загинуло вже 20000 українців. Вони воювали проти України! За окупанта!
Тих, хто хотів тоді «біть бандеровцев» і теперішніх їхніх дітей та онуків. Бо і далі так виховувався… в українських школах, на українській землі!
Ось для чого нашому ворогу були потрібні в освіті табачники, а при владі кучми та медведчуки і ялове насєлєніє, якому було нищити ворога нації в усіх його проявах «невдобно» і «не на часі»…
Дайте відповідь – в академії СБУ давно перестав викладати слідчий, який засудив Стуса до такого страшного терміну за національну ідею? А скільки ще викладало, що штампувало такі ж справи щодо «націоналістів» в інших вузах? А прокурорів? Суддя вже відсудив 204000 грн. свого пожиттєвого утримання в України, що присуджував такі страшні вироки тим, хто її любив, боровся проти тиранії?
Щоб так більше ніколи на цій землі не було, думаймо, діймо!
Слава Україні і ЗСУ!
Тетяна Редько