Позавчора в мене була розмова з військовим, який перший раз майже за 2 роки вирвався у відпустку, а його дружина, за годину до його приїзду поїхала в санаторій, бо вона втомилася і хоче бути просто жінкою.

Ще за тиждень до того я мала розмову ще з одним військовим, який на фронті втратив всіх побратимів, дуже довго оговтувався від поранення, повернувся додому, а дома його чекала дружина і ще один чувак, бо вона теж втомилася і хоче просто щастя.

Декілька днів тому, я мала розмову з жінкою у якої чоловік повернувся з фронту і постійно закриває штори у всіх кімнатах, а це її дратує і вона мене запитувала, а коли це припиниться.

Кожен день я зустрічаю хлопців і дівчат, які повертаються з фронту і яких не розуміє соціум. Які вчора були героями на фронті, а сьогодні начебто заважають, бо вони брудні, нервові і непередбачувані. Бо хто його знає, що в нього там в голові і в кишені, бо хай йде кудись лікується, а потім приходить в соціум красивий, вимитий і здоровий.

Мій ізраїльський друг, колишній військовий, розказував одну історію, як він їхав літом з 2-тижневого навчання у пустелі. Брудний, вонючий, він зайшов в автобус, втомлено упав на сидіння і заснув на плечі зовсім незнайомого чоловіка. Так вони їхали години чотири, за цей час, чоловік не ворухнувся, бо він розумів, що військовий втомився. Це на запитання, що нас відрізняє від ізраїльської армії - не зброя, не ворог, а соціум і його повна підтримка. Бо кожен громадянин Ізраїлю знає, що реабілітація військового починається із суспільства.

А чи знаєте це кожен громадянин України?

Чи розуміє  шановний соціум, що не військові повинні адаптуватися в соціум, а соціум повинен адаптуватися під нові реалії, а не жити в світі рожевих поні.

Не шарахатися від військового, а зрозуміти його потреби.

Не затуляти носа і закривати очі, а ставитися із розумінням.

Поважати простір, намагатися  підтримати, не знецінювати, поважати, допомогати і памʼятати, якою ціною дана вам можливість сьогодні жити в мирному місті.

Наталія Поцілуєва