Якби не війна, то ці люди, мабуть, ніколи би в житті не зустрілися. І не сталося цього гучного скандалу.

Отже, в Ямполі за Радянського Союзу поряд з райкомом Компартії збудували райкомівський готель. Не надто шикарний, але й непоганий. Його прикрашали симпатичні балкончики другого поверху. Перед ним парк, в якому крутилося чортове колесо. Ліворуч – великий стадіон, який як на долоні було видно з таємничих люксових номерів комунального готелю, в котрих зараз приватне помешкання прокурора.

Цей готель зараз називається “Дністер”, а тоді його називали просто – партійним.

Боже! Які тільки тіла не побували в тому номері!.. Починаючи від особливо засекречених з КГБ СССР і закінчуючи першими секретарями Вінницького обкому партії, знаменитими письменниками, народними художниками, які оспівували Ямпільський буряковий почин, який мав головну суть – ідеологічно-пропагандистську. І нічого спільного з економікою.

То як же і чому цей люкс опинився в руках тодішнього ямпільського прокурора Нагірняка як його хатина?

Коли розвалювалася тюрма народів, у Ямпільській районній газеті працював журналіст Микола Стангрит, Царство йому Небесне. Йому дали однокімнатку в центрі, в новенькій багатоповерхівці. Коли він помер, хоронила тата його дочка Анто­ніна Жирнова (Стангрит), зрозуміло, в надії, що квартира дістанеться їй з малесенькою дитиною.

Але на ту квартирку поклав око молодий прудкий прокурор… Тоня з дитям прибігла до журналіста “33-го каналу” за порятунком. Ми допомогли їй організувати юридичний захист від претендента на житло її тата. Адвокатом Тоні був відомий тепер вінницький юрист О.О.Якименко.

І був суд. В Ямполі. І прокурор, як тепер полюбляють говорити на фронті, зробив жест доброї волі – віддав Тоні ту квартиру майже без судового бою. Ми спочатку були ошелешені такою добротою правоохоронця.

Але недовго ми дивувалися. В один із днів раптом дізналися, що цей люксовий номер в тім колишнім компартійнім готелі відданий міськрадою в приватну власність, так і хочеться сказати – як жест доброї волі – прокурору Богдану Нагірняку. За що? За які заслуги?! За яким законом?! На ці питання ямпільчани не знаходять відповіді і досі.

Судитися з ним вдруге, тепер вже за комунальну дорогу власність, ми не стали. Споглядали спантеличено, як безжально спотворювався ним той колишній знаменитий готель. З його другого поверху зрізали ажурні балкончики, зі всіх боків поначіпляли всяких прибамбасиків та обнесли височенним міцним муром, а вікна загратували.

Ви знову запитаєте: то чому ж все-таки цей неабиякий спадок Компартії опинився в руках прокурора? Висловлю своє оціночне судження. Це був час дикого накопичення капіталу. І кожен, хто був при владі, намагався урвати шматок громадського. Пацани – рішали. Це було узаконене рейдерство, яке чиновники та правоохоронці вчиняли разом із бандитами. Останні таким чином відкуплялися.

А молодий енергійний прокурор, який прагнув зробити кар’єру, не міг пропустити нагоду відхопити в приватну власність майже третину комунального готелю. Практично, за пару копійок. Ще раз кажу – це моє припущення. Слава Богу, ми демократична країна і у нас є свобода слова.

Але всі таємниці рано чи пізно розкриваються. Міна уповільненої дії спрацювала... нещодавно. Стався скандал між власником приватного житла в готелі з нічого не підозрюючими біженцями, яких, за словами президента В.Зеленського, мали би оберігати правоохоронці особливо чуйно. Про цей втаємничений готельний номер та засекречений спосіб його незаконного відчуження знову загудів увесь Ямпіль.

...Євросоюз вклав більше мільйона гривень на початку війни в ремонт цього готелю для розміщення тут БІЖЕНЦІВ. На освоєнні цих коштів була сім’я однієї із керівниць колишнього Ямпільського району, яка зараз є заступницею міського голови...

Але... потекла каналізація в помешкання прокурора – з другого на перший поверх... З номера переселенців у номер прокурора. Після такого дороговартісного європейського ремонту... І розгорівся великий скандал, на мою думку, не містечкового, а всеукраїнського масштабу між біженцями і теперішнім уже прокурором Генпрокуратури Нагірняком. Бо прокурор ніби збирається стягнути з переселенців витрати на ремонт. І взагалі проти такого сусідства. А переселенці дивуються, як комунальний готель став на третину приватним і шукають захисту від прокурора.

І хто перший кинувся цей скандал прикривати, надавши журналісту свідомо відписку на інформаційний запит? Звісно ж, міський голова. Адже прокурор Генпрокуратури – це ж супернадійна “криша”? Детальніше про містечкові схеми та порядки дивіться у моєму сюжеті під назвою “Біженці повстали проти прокурора, а мер відписався...”

Василь Кізка, Ямпіль