До Франції їздили 44 школярі з Калинівської громади. У 14-ти з них батьки загинули на війні, у решти — нині фронтовики.
До речі, мер французького міста-побратима Калинівки Бертран Куро супроводжував нашу делегацію у Парижі з українським прапором у руках. Туристи з різних країн світу аплодували нашим хлопцям і дівчатам за пісню «Червона калина», яку вони заспівали біля Собору Паризької Богоматері. Тим часом на Єлисейських полях звучала інша «кричалка» – рашистів. Ось що розповіли у Калинівській громаді:
— Я найбільше хвилювалася за те, аби під час нашого перебування у Франції, комусь з цих дітей не повідомили страшну новину, — розповіла керівниця делегації, директор Територіального центру Калинівської міськради Наталя Бачинська.
Дякувати Богу, кулі і снаряди обминули батьків наших діток. Але без сліз не обійшлося. Під час прощальної вечері їх втирали не ми, а наші партнери. Плакали жінки з муніципалітету. Вони дивилися на цих дітей і розуміли, що одні з них втратили батьків, а в інших батьки під кулями і снарядами. І хто зна, що їх чекає на цій клятій війні. У французьких матерів болить серце за дітей так само, як і в наших.
До французького міста Сант-Менеульдь калинівчани їздили на запрошення тамтешнього муніципалітету. Це місто-побратим Калинівки. Провели там 14 днів.
— Де б ми не побували у Парижі, повсюди зустрічали українців, — розповідає Наталя Бачинська. — І скрізь звучали наші пісні. Так було і біля Ейфелевої вежі, і на Марсовому полі, і на Єлісейських полях…
А мер Санти цілий день у Парижі ходив з нами та з українським прапором.
А ще ми плакали…
Коли Валерії, дівчинці -гімнастці, під час її виступу стало зле.
Діти демонстрували своє вміння і таланти. Присутніх вразив виступ Валерії. Дівчинка, можливо, перехвилювалася…
А ще вона була із тих 14-ти, хто втратив на цій клятій війні татка…
Покликали лікаря. Він нахилився над дівчинкою. «Які в мене очі?», — запитав через перекладача. «У вас очі, як у мого тата», — відповіла дівчина…
Від почутого у нас сльози з’явилися на очах, — діляться присутні.
І таких діток, сиріт, що втратили батьків в цій рашистській навалі, лише з однієї громади було 14-ть.
А скільки по області? В країні?
Калинівська громада і її місто побратим показали, що чужих дітей не буває.
Варто усім приймати такий досвід.
Андрій Власенко
