На сороковини смерті мами прийшов на її могилу. А поряд вже три свіжих.

Двоє пенсіонерів і двоє, що не дотягнули до пенсійного віку. Сніг припорошив скромні віночки. А на новому сільському кладовищі місця для поховань більше немає. Треба виділяти ще шматок поля.

Один з новопреставлених — 57- річний наш недалекий сусід. Виявили в нього онко, повезли до Вінниці. Там щось йому сказали, і він подався додому помирати. Люди кажуть, що не мав чим заплатити. Промучився ще з півроку і відійшов. На моїй заводській вулиці у Гонорівці вже кожна друга хата – пустка. Колись заможне містечко стало руїною. Доріг між сусідніми селами немає зовсім, ями по півметра. Здається, що життя тут зупинилось…

І ось читаю в газеті розповідь очільниці департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА пані Грабович про чотири госпітальних округи і не перестаю дивуватися. Які інтриги? Що означає втаємничений центр Південного госпітального округу? Кому це ми розповідаємо, що він не матиме лікарні другого рівня! І як це «вони підпишуть договір з лікарнею у Вінниці?» Шановна пані Людмило, коли ви останній раз їздили дорогами між селами Південного госпітального округу? Давайте ви спочатку проїдетесь селами Крижопільського, Томашпільського, Піщанського та Тульчинського районів, а потім поговоримо про ЛІЛ-2.

Як можна при жахливому бездоріжжі планувати, що цим нещасним хворим людям доведеться їздити на лікування до Вінниці? Ви хоч знаєте, скільки коштує квиток на автобус з Піщанки до обласного центру?

Я просто у захваті від того, що результат від відреформованої вами медицини, як ви кажете, ми відчуємо лише через десять років. А кого тоді будемо лікувати, якщо такими темпами вимиратимуть і тікатимуть за кордон українці? І чим вони розраховуватимуться за медпослуги, коли діагностика серця коштуватиме 65000 гривень, операція з видалення каменя в жовчному потягне на 40000, а лікування цирозу печінки обійдеться в 111000? По таких цінах, придуманих МОЗУ, переважна більшість вінничан зможе розрахуватися хіба що своїми внутрішніми органами.

Мені чомусь здається, шановна пані Грабович, що нас просто виморюють. А щоб не протестували, як у Шаргороді чи Калинівці, придумують нам нові гарні казочки про солом’яного бичка. Навмисно знищують хоч якусь систему медичної допомоги на селі. І, на жаль, ви також співучасник цієї страшної зневаги до українців. Мені дуже прикро говорити про те, що 80% моїх співвітчизників могли би ще довго жити, якби в Україні була нормальна медицина. Мені дуже боляче, коли нам розповідають про телемедицину, якщо на реальному прийомі де-які наші лікарі не можуть встановити правильний діагноз. А ще мені дуже дивно, шановні мої земляки, що ви терпите це все і мовчки помираєте.

Але якщо ви згодні десять років чекати результатів медичної реформи, їздити з порожніми кишенями з Піщанки і Томашполя до Вінниці в лікарню, щоб звідти повернутись і померти вдома, то що я можу сказати. Можливо, хтось і дочекається. Але чекати доведеться дуже довго. Бо за двадцять шість років наша влада відчутно деградувала і забула про свої обов’язки перед народом. Але сподівається на його безкінечне терпіння і неосвіченість. Вона і зараз готується до чергових чи позачергових виборів. Займатись дорогами і проблемами вінничан їй ніколи.

Невже нас влаштовує постійна суспільна роль дурних і бідних?

Заслужений журналіст України