Федір більше 30 років свого життя присвятив морю. Він обійшов майже весь світ, окрім декількох африканських країн, Нової Зеландії, Чилі та Перу; він смакував найекзотичніші страви, вступав у сутички з сомалійськими піратами та «виходив сухим із води» під час жахливих штормів. Ті, що знають толк в морській справі, кажуть, що професія моряка — це покликання душі. Вже якщо романтика далеких подорожей кого покличе — той подолає всі перешкоди і піде таки в плавання.

– З дитинства я зрозумів, ким хочу стати, бо коли прочитав «Пригоди Робінзона Крузо» та книги Рафаеля Сабатіні, який чимало написав захопливих історій на тему морських пригод, стало ясно, що ніяка інша професія мені не підійде. Тому після школи одразу поїхав до Одеси вступати в морехідне училище. Там старанно вчився, приділяючи увагу англійській мові, і вже після навчання мав пропозицію роботи, – розпочинає свою розповідь Федір Сухобрус. – Перша компанія, в якій я працював, була Гонкозькою, я не хотів працювати в Україні, якраз Союз розвалювався, і перспективи були досить примарними. Починав з найнижчої посади – помічника на кухні, але вже за три тижні отримав вищу посаду матроса другого, а потім першого класу й, відповідно, значно вищу зарплату. А наступний мій контракт був повноцінним офіцерським – я працював в національній іранській танкерній компанії.

Перспективного і відповідального спеціаліста вже за кілька років на своїх морських суднах хотіли бачити найкращі компанії світу. За весь час плавання пан Федір потрапляв у різні морські пригоди. Зокрема справа з порятунку датського теплохода нашим вінничанином стала практично чи не першою в історії українського судочинства.

У далекому 2004 році, направляючись в Пуерто-Ріко, Сухобрус почув сигнал тривоги від теплохода тієї ж датської компанії, на яку працював. У теплохода вийшов з ладу двигун, а море штормило, несучи судно на скелястий берег. Вінницький капітан одразу відгукнувся на прохання про допомогу, зійшов з курсу й, наражаючи на небезпеку власний екіпаж та вантаж, чотири години на повній швидкості мчав рятувати колег. За збігом обставин капітаном, що втрапив у халепу, був також українець. Якщо коротко, кінець історії з порятунку був щасливим. Вижили всі члени екіпажу, судно й весь вантаж були врятовані. А відтак, за морськими законами, сміливий вінничанин заслужив на фінансову винагороду від компанії, якій належав теплохід. Сума винагороди виходила чималенька: 25% від вартості всього майна (вантаж + судно – ред.), а це більше 2-х млн доларів США. Однак вчинене добро не оцінилось.

– Як тільки я відбуксирував врятований теплохід до порту, зі мною зустрілись представники датської кампанії й заявили, що я та мій екіпаж заслуговуємо на винагороду. Ми чекали. Однак час йшов, а про наш подвиг так і ніхто не згадав. Тоді, порадившись з морськими юристами, ми подали позов до суду, де два роки ця справа тягнулась. Ми мали чимало доказів про операцію з порятунку, зокрема є відеоматеріал та свідчення членів обох команд. У результаті компанія заявила, що те судно не їхнє, й подала зустрічний позов на відшкодування простою теплохода на суму 100 тис. дол., по курсу – 8 грн./дол. І добре, що врешті не довелось платити ці кошти… Розумієте, компанії краще було б, якби судно затонуло, причому втративши не лише вантаж, але й екіпаж, бо це страховий випадок. І датчани, в результаті, залишились би в «плюсі». Але якби довелось опинитись ще раз в такій ситуації, я б не задумуючись надав допомогу потерпілим, бо знаю, що таке море і яку небезпеку воно приховує.

Ще однією реальною небезпекою на морі є пірати, які, як і у фантастичних фільмах, озброєні, відчайдушні та жорстокі.

– Найстрашнішими піратами є азіати (територія Південно-Східної Азії: Сінгапур, Індонезія, Малайзія – ред.), бо вони викрадають пароплав, не залишаючи в живих членів екіпажу, просто всіх розстрілюють. На другому місці – сомалійські пірати. Вони беруть команду морського судна в заручники, вантаж розграбовують, вимагають викуп. Потім йдуть виснажливі торги. Буває, заручники сидять по півроку прив’язаними, голодними та в страшній антисанітарії.

За кілька місяців заручники «заробляють» страшні інфекційні захворювання, язви… Буває, що й вмирають. А нігерійські пірати викрадають судно й беруть в заручники лише капітана і старших офіцерів, вимагаючи також викуп. В 2011 році мене брали на абордаж сомалійські пірати. Я тоді керував 235-метровим судном, радіус розвороту якого 700 м. Тоді мені пощастило, бо я йшов на великій швидкості й, добавивши ще, вже на максимальній – ми відірвались. Звичайно, відстрілювались у відповідь, все це фіксувалось на відео, ми на це маємо право. Погоня тривала 27 хв., пірати відстали, бо у їхніх катерах закінчувалось пальне. Але можу сказати, адреналін був скажений. Не хотілось би потрапляти знову в таку історію.

Федір згадував також історію з порятунком потерпілого, який випав зі своєї ж яхти і пробув у відкритому морі декілька днів у компанії акул.

– Мені повідомив старший офіцер пароплава, що людина за бортом. Я перерахував свій екіпаж і, не знайшовши зварювальника, подумав вже, що то він. Хлопці скинули потерпілому спеціальний рятувальний круг, який випускав дим, щоб було краще видно місце. Щоб ви розуміли, голову людини в відкритому морі не видно вже на відстані кількох десятків метрів. Ми розвернулись, зварювальник, слава Богу, знайшовся на судні. Зі свого капітанського містка я бачив, як навколо потерпілого кружляють акули. Я вирішив не спускати рятувальну шлюпку, адже ми не рятувальне судно і не «рятувальники Малібу», ми перевозимо вантаж, й за мінімальної помилки я можу втратити ще когось з членів екіпажу. Розвернули та зупинили пароплав; один з моїх матросів стрибнув за борт, підплив до бідолахи й допоміг йому вибратись на судно.

То виявився заможний житель США, який випав з яхти та два дні бовтався в морі. Він бачив не один корабель, який проходив поруч, але не помітив його. Було це 31 грудня, вода була холодною, він був на межі життя і смерті. Чоловік написав на папері номер телефону, за яким ми зателефонували й повідомили, що з американцем все добре. В найближчому порту висадили його, він пішов, навіть не сказавши банальне «Thank you».

Однак, крім таких стресових ситуацій, капітан згадує і чимало приємностей морського плавання.

– Я вже побував майже у всіх країнах світу, що мають морські порти. Пробував найдивовижнішу їжу, як от, наприклад, стейки з крокодила, смажену кобру та інших плазунів. Як капітан я маю змогу викликати до себе свою сім’ю, адже без них важко витримати декілька місяців розлуки. Тому моя дружина та 12-річний син також побачили світу. Та навіть без цих привілеїв я не погоджусь обміняти море на якусь іншу стихію та іншу професію. Море – моє життя.