В неї нема «відбою» від учнів. ЇЇ робочий день розпочинається о 08:00 і закінчується о 21.00, а робочий графік розписано вже до кінця березня. Інна дозволяє собі лише один вихідний в тиждень – в неділю, та й то, тільки тому, що вона християнка та вважає, що неділя – це час, коли варто посвятити час духовному збагаченню.

Інна Маняк – візочниця, про цей факт розповідає не охоче, зауважуючи, що не любить, коли цьому приділяють надмірну увагу.

– О, починається… Так, я перехворіла в дитинстві, але в 10 років я вже могла повноцінно навчатись, відвідувати шкільні заняття і т.д. Мені шкода, що наше суспільство ще не здатне повністю сприймати візочників, як собі рівних громадян. Закордоном все по-іншому: там не відчуєш на собі співчутливих поглядів, там не виділяють тебе, не задають зайвих запитань. А в нас… До мене вже приходили журналісти і перше, що вони мене запитували – чому я на візку, а не звідки, наприклад, в мене любов до мов.

Про мови тендітна білявка з карими очима розповідає захопливо. Видно – вивчення мов це непросто її хобі, це її життя. Так можуть розповідати хіба що про кохану людину: блиск в очах, а на вустах щира посмішка.

– Перша моя іноземна мова – мова романтики – французька. Почала її вивчати у п’ятому класі, я одразу закохалась у все, що пов’язано з Францією: музика, французьке кіно, круасани. Я створила в своїй уяві позитивний образ мови й визначилась, чому я хочу вчити французьку. Одна думка чи одне слово цією мовою викликало й досі викликає у мене позитивні емоції, посмішку. Саме тому мені хотілось вчити її, пізнавати все глибше і глибше. Я купалась в мові, розкодовувала її, розкривала наче скарб. І такий підхід у мене до вивчення будь-якої іноземної. Цього й навчаю своїх учнів.

Інна переконана, що підхід до вивчення мови потрібно розпочинати якраз зі створення позитивного образу мови. Головне – віднайти бажання вивчати мову, щоб було бажання слухати музику та новини на тій мові, яку вивчаєш; читати книги мовою оригіналу та шукати спілкування з носіями мови. Адже якщо йти на заняття з репетитором чи на курси, змушуючи себе, тільки тому, що іноземна мова наддасть тобі певного статусу чи дозволить зробити кар’єру, то толку з цього всього не буде. Мову, вважає Інна, треба відчути й полюбити.

– Дехто з моїх учнів – візуал. Йому треба намалювати картинку, щоб він запам’ятав нове слово. Дехто сприймає інформацію краще на слух, тому ми багато слухаємо пісень, разом співаємо, багато говоримо і т.д. А декому потрібно під час занять рухатись, стрибати, залізти під стіл, тому інколи урок перетворюється мало не на спортзал. Я намагаюсь чим по-краще зрозуміти людину, щоб потім запропонувати їй зручний варіант вивчення мови. І це не якась «диковинка» у викладацькій діяльності, так доносять матеріал своїм учням у більшості країн Європи. Вчитель має бути ментором (з анг. language-mentor – менторство – це процес взаємодії більш досвідченої в певній сфері людини з менш досвідченою, при якому відбувається передача знань, навичок, вмінь – ред.), щоб вміти зацікавити учня, вчитель має бути коучером, щоб стати наставником та другом по мові. А у нас ще діє стара система навчання: де є суворий вчитель, а учень боїться допустити помилку, соромиться себе, тому має страх вимовляти слова і чути себе на іноземній.

В 15 років Інна пішла на курси з англійської мови. Так трапилось, що вона розпочала навчання практично з середини курсу, тому довелось наздоганяти однокурсників по програмі. Інна згадує, що англійська давалась спочатку важко, бо французька заважала. Поставлене французьке «р» різало вухо при англійській вимові. Однак трохи наполегливості й вже за пів року Інна була однією з кращих на курсі.

Після школи Інна, логічно, обрала для себе професію перекладача з англійської та німецької мов.

– І потім понеслось! Навіть мій брат каже, що в мене залежність від мов. Після навчання, практично щороку, я добавляю до свого мовного арсеналу ще одну іноземну. Я вважаю, що знати іноземну мову – це дуже гарна можливість відкривати для себе світ, пізнавати щось нове та вдосконалювати себе.

Сьогодні Інна Маняк володіє 9-ма мовами: польською, іспанською, італійською, японською, корейською, англійською, арабською, німецькою та французькою, з них викладає 8, бо корейську ще вдосконалює. І навіть в розмові, вона, непомітно для себе, переходить з однієї мови на іншу.

– В мене буває таке, що інколи мене хтось зупиняє, бо я починаю то англійською то французькою щось розповідати (сміється Інна – ред.). Був випадок, що я уві сні говорила німецькою, це мені вже потім мама розповідала.

Для повного вивчення однієї мови в Інни йде близько двох років: рік, щоб вивчити граматику, навчитись говорити і ще рік, щоб ідеально відточити. А потім потрібно весь час підтримувати навики, але Інні це легко вдається, адже всі ці мови вона щодня викладає.

– На польську пішло найменше часу, бо вона дуже на українську схожа, вона лягла мені як рідна. Тому маю бажання ще в найближчому майбутньому чеську вивчити, вона теж до нашої схожа. Європейські мови одна між одною теж багато у чому схожі. А от, наприклад, на арабську та японську в мене пішло 4 роки. Корейська теж важча, вона має свої особливості, тому я вже більше двох років її вивчаю.

Цікаво, що своїх репетиторів Інна знаходить серед носіїв іноземної мови. Згадує, що у неї та реперитора з японської була дуже велика різниця у часі, тому заняття відбувались о 05:00 ранку або з опівночі до 02:00 ночі.

– Є одна особливість вивчення мов з її носіями, в більшості випадків доводиться отримувати уроки на англійській. Тому, не знаючи базової мови – англійської, мені було б дуже важко вивчити і іспанську, і японську, і арабську…та майже всі.

На запитання чи не плутається Інна в мовах, вона лише розсміялась та зауважила, що то тільки з першими двома може певний час траплятись.

– Наш мозок – неймовірна штука. Він має купу шухлядок та поличок, де все сортовано та все по своїх місцях розміщено. Мозок все запам’ятовує, тому я вважаю, що знати, а потім забутись неможливо, якщо то не випадок хвороби. В голові все залишається, просто потрібно цим користуватись і допомагати мозку фільтрувати інформацію. Маю на увазі, потрібно читати правильні книги, слухати правильну музику та спілкуватись з розумними та цікавими людьми і не можна пускати в свою голову нічого та нікого токсичного, бо все це потім матиме відбиток на нашому житті.

Інна дуже любить подорожувати і вже встигла відвідати Палестину, Ізраїль, Німеччину, Швейцарію, Австрію. В планах побувати в Греції, вивчити ще грецьку, іврит, португальську та чеську. І не зважаючи на свій завантажений робочий графік, встигає займатись плаванням та кінним спортом, здійснювати паломницькі поїздки. Вона неймовірно цікава в спілкуванні, тому абсолютно не дивно, чому в неї розписані заняття з учнями на два місяці наперед.

Олена Петрова