– Ти маєш відмовитись від мами! Бо інакше твого татка заберуть на війну і він помре – Так бабуся налаштовує 8-річного онука. А батько підступно викрав його у матері. І робить все, щоб оформити над ним опікунство. Бо так найкраще і найдешевше відмазатись від повістки?

Те, що я бачила, чула, дуже підходило під фразу з виступу президента в ООН — викрадених дітей вчать ненавидіти… розривають усі зв’язки з їхніми родинами… і це називається геноцид. Але там мова йшла про рашистський фашизм, а як ви назвете те, що відбувається тут і поряд? Коли те саме роблять з дитиною, щоб вона зненавиділа матір? Бо так врятується батько від повістки?

«Ось шоденник, який я вела з першого дня народження Сашка. Тут описаний кожен день — з дня народження. У 4 роки він навчився читати, писати, йшла дитина в школу і вже знала все…»

У Тоні все систематизовано, акуратно, продумано, бо ж за­кінчила педуніверситет, фізико-математичний факультет з відзнакою.

Але з року народження Сашка мати вимушена була працювати не за спеціальністю — жили у Вінниці з чоловіком і наймали квартиру. Стала майстром манікюру та педікюру.

Чоловік заявив, що заївся із директором школи, бо також учитель. Повірила.

Далі в нього постійної роботи не було. А в Тоні — вже цілий салон виріс. Працювала клято — з 8-ї до 22-ї. Бо ж збирали на квартиру. Зароблені кошти давала чоловікові на збереження. Коли Сашко пішов у 1-й клас, вибрали школу №4, щоб поряд із роботою мами. Щоб відвести, забрати зі школи… Але тут пандемія корона­вірусу…

— Привозьте до мене, — запропонувала мати чоловіка. — Все одно ж онлайн, син буде з батьком, доки ти працюєш…

Так він поїхав у село, що на Бершадщині. З того часу чоловік не працював. А Тоня все більше вкалувала і поспішала туди, до сина і чоловіка, разом із грошима… Бо ж так мріяла, що матиме родина квартиру. Щодо власного працевлаштування — чоловік все годував майбутнім… Мовляв, де та робота — коронавірус…

— Погляньте — почорніла від горя. Та що ж це за закони такі рівності батька і матері? В час війни саме вони стали лазівкою для ухилянтів! Та вони що там, в тих службах, наверху — не бачать, що всякі сцикуни, ухилянти шукають в цьому порятунок: матерів змушують добровільно чи ось так — викрадаючи, від­мовлятись від дітей, щоб стати опікунами і не йти захищати Україну? Хіба не бачать… Та тут не просто страшна моральна вавка в голові — тут ще дитину калічать морально. Вчать обзивати, брехати… І з благородною метою: «будеш жити з татком — він не вмре. Підеш до матері — батька заберуть на фронт і вб’ють!» Ну, це ж дно! — обурюються зна­йомі Антоніни.

І раптом повномасштабна війна.

– Приїжджаю на вихідні, а мені свекруха заявляє:

— Ти маєш оформити із чоловіком розлучення. Відмовитись від дитини. Ну, це ж буде фальшиве все, сама розумієш, але так сину не вручать повістку…

Я остовпіла. Бо в моїй родині була зовсім інша ситуація. Батько — воїн, достойно прийняв мобілізацію. На той час уже був учасником бойових дій…

Я відмовилась. Здалось, що мене зрозуміли…

Довірлива жінка ще тоді не зрозуміла, що проти неї вже затівали страшний план.

— Я візьму сина на канікули до мами, там свіже повітря, у нього ж все одно дистанційка, — облесливим голосом повідомив чоловік…

— Що ж, місяць у твоїх, місяць у моїх… — на тому і зійшлись…

А тут страшна новина — в мого татка раптово зупиняється серце… і передчасна смерть…

І тоді я побачила справжнє обличчя родини чоловіка та його самого. Не було вже батька — воїна, значить, беззахисна, можна діяти всіма методами…

— Ну що ж, не хочеш по-хорошому, ми зробимо по-поганому, — поставила мені ультиматум свекруха…

— Я хочу забрати дитину, щоб побув зі мною, моєю мамою… А нам не дають…

І плювали вони на наше горе — у них вже був план завдяки дитині врятувати чоловіка від мобілізації.

На розлучення чоловік до суду прибуває вчасно… Перед цим плете несусвітні інтриги, що я «шляюсь» із чоловіками… А я вгору не можу глянути… Далі викрадає не лише дитину, але й всі наші збереження… Дитина вже ним зазомбована — ти, мамо, їздиш з чоловіками чужими по курортах, мені так тато казав… мене покинула…

А далі, вже з матір’ю, не дають мені взагалі бачитись з дитиною… Кожен приїзд — муки. Я маю стояти за парканом їхнього подвір’я і дивитись на дитину в присутності поліції, а вони мене ображають і оббріхують у присутності дитини…

За незрозумілими законами не водили дитину до школи у м. Вінниці, де вона має навчатись, а у село Красносілку вільним слухачем. Не повірите, але до школи разом із моїм сином ходить баба. Сидить і чатує. А її син, тим часом, дома ховається, щоб повістку не вручили? Як тільки я приїжджаю, бабу попереджають «доброзичливці», і дитину прямо з школи викрадають та вивозять на авто.  Щоб я не побачила і навіть не приголубила мого синочка.

Дитина знаходиться під постійним моральним тиском. Уявіть, що відчуває синочок, коли йому кажуть такі страшні фрази: «ти маєш жити з батьком і відмовитись від матері, бо інакше батька заберуть на фронт і його уб’ють».

Господи, що вони роблять з дитиною, що…

— Які я лише вже інстанції не обійшла… Зараз суд за право опіки над дитиною і визначення його місця проживання… Суди затягуються, він на них не з’являється. Але дитину вже викрали та позбавили її права ходити до школи №4. Зробили віль­ним слухачем у селі, де чоловік проживає у батьків. Тільки вдумайтесь, щоб батькові не вручили повістку, дитині у місцевій громаді вирішили забезпечити сімейне навчання. Третій рік онлайн! Що залишилось від тих знань дитини, від його комунікабельності?

Рідний батько і баба готові дитину приректи сидіти ще рік вдома, щоб закрив ухилянство батька!

Це так забезпечене право дитини на спокій, комфорт, освіту?!

А він у мене має вроджені вади серця. Має бути під наглядом лікарів.

Уявляєте? На яких підставах це відбувається? Чому моя дитина не в школі, де його чекають однокласники, де він може бути вільним від цього страшного психологічного тиску? Чому він не з матір’ю, яка має всі умови для проживання? Бо, дізнавшись про таку підлість мого чоловіка, вся родина зібралась і купила нам житло, тер­міново зробили ремонт, і я можу хоч завтра там з сином жити… І акт про обслідування у мене на руках вже два місяці! Але я там щоночі ридаю, притуляючись до подушки сина, щоб відчути його запах. Я – рідна мати, яка його народила і виплекала, працювала, щоб забезпечити щасливе дитинство!

Коли я розслідувала цю ситуацію, виявилось, що в Україні за час війни вже ціла система така вималювалась — чоловіки  стають опікунами дітей. І на це навіть добровільно йдуть деякі дружини…

Але я знаю ситуацію, коли навпаки — дружина пропонувала, щоб відмовитись, коли мобілізованого до лав ЗСУ чоловіка відправляли на ротацію у Бахмут, і потім, коли звідти приїхав пораненим… Але чоловік їй сказав просто — а як я і ти після цього нашим дітям в очі будемо дивитись? Вони ж виростуть і вже в мирній Україні будуть знати, що ми робили, коли інші виборювали нашу Незалежність…

А ще знаю реальний випадок, коли ось так мати чоловіка втрутилась в ситуацію і обіцяними благами, новим домом, де донька буде королевою, таки переманили підлітка відректись від рідної мами і вибрати батька…

І ніхто не думав, до якого критичного моменту ламають психіку дитини. А вона в тому обіцяному королівстві просто втратила глузд. І вже коли стала постійною пацієнткою психіатричної лікарні, та сама бабуся та батько покинули її, як непотрібне кошеня… Мовляв, хотіла доньку, то бери… І віддана мати вже не один рік опікує доньку в психіатричній лікарні… Ви такого хочете дочекатись? Безумці зі здоровими головами? Що ви творите з дитиною і матір’ю?

— У час війни всі матері мають виховувати власних дітей, бо це їхнє право і обов’язок! А щоб забезпечити їм право на життя — здорові та дієздатні батьки мають виконувати інший священний обов’язок перед державою і своїми дітьми та батьками — захищати їх, а не прикривати своє місце дітьми та ось так не ховатись за материнські спідниці. Вірите, наші чоловіки на фронті, і нам дуже відразно споглядати ті концерти, які чинять ця мати з сином, – діляться односельці.

Тому це якнайшвидше і законно треба припинити.

Редакція не називає прізвища дійових осіб. Але відслідковуватиме і далі ситуацію. Наступна публікація буде вже із прізвищами. Всіх. У тому числі і тих, хто покриває батька-ухилянта і піддається на інтриги бабусі, яка сама забула, що й вона мати…

Тетяна КВАСЮК

Від редакції. З етичних міркувань імена змінені.