Історія цієї акваферми драматична, як, власне, й історія України. Вони тікали від війни з Маріуполя, потім з Херсона.

І перевозили з собою унікальне поголів’я червонокнижних риб. Зрештою, відродились у місті Ладижині на Вінниччині. Але ненадовго. Те, що не змогла знищити війна, знищили якісь байдужі люди в тилу, наші земляки.

Ця інформація сколихнула мережу. В аквафермі на Вінниччині загинуло 3 тисячі особин червонокнижної риби, зокрема унікальне стадо племінного азовського осетра. У ніч на 3 жовтня раптово померли 9 тонн осетрової риби — білуга, ленський та азовський осетр, гібрид білуги (бестер) та веслоніс.

— Це була унікальна ферма і дуже перспективна. По-перше, 10 робочих місць, які тепер вже ми не збережемо. По-друге, наша продукція цінується в світі. Адже ікра осетрових, як кажуть, на вагу золота. А ми навчилися «доїти» рибу. Тобто забирали ікру, а риба залишалася живою. Це складний і дуже копіткий процес, однак ми його освоїли. Мали вже поголів’я азовських білуг, осетрів, які нерестилися. Їм по 7-12 років. Деякі особини сягали 50 кілограмів.

Здавалось би, лише працювати і нарощувати обсяги. Але в одну мить вся наша червонокнижна риба, яку ми вирощували в Бугу, загинула. 9 тонн осетрових тепер треба утилізувати, — розповів директор Першої аквапромислової компанії Олександр Корх. — Вже не перший цей мор, але раніше втрачали по 3-4 рибини. А тепер абсолютно все. Включно з молодняком.

Під ферму орендували частину понтонної лінії Ладижинської ТЕС. Уклали відповідний договір з ДТЕК. Вода в них збагачена киснем і чистіша від річкової. Але це не врятувало від чиєїсь байдужості та безвідповідальності.

Відразу після надзвичайної пригоди до ферми прибули правоохоронці і розпочали розслідування. Особисто взяв справу на контроль природоохоронний прокурор Вінниччини Максим Федорович Куцяк. Вінницький рибоохоронний патруль також розпочав слідчі дії стосовно загибелі водних біоресурсів у суб’є­кта аквакультури Ukrainian Caviar Berry, де вирощували осетрових риб. Працює по­ліція, екологи. Однак, станом на 16 жовтня жодних ознак отруєння риби не виявлено.

На ліцензова­ній фермі Ukrainian Caviar Berry переконані, що причиною смерті риби став викид шкідливих речовин у річку Південний Буг.

— Ми ще віддали зразки води та загиблої риби на експертизу в Київський центр Держпродспоживслужби. Там якісніше обладнання. Але, на мою думку, рибу потруїли каустиком. Цією содою очищають обладнання на всіх харчових виробництвах та об’єктах. Від великих холдингів до кухонь в дитсадках. Крім того, вище нас знаходиться водозабір «Нашої Ряби». Він регулярно обростає водоростями, і його чимось обробляють. І це трапляється приблизно в один і той же час. Але дослідження в Києві покаже причину.

Нам дуже важко усвідомлювати, що життя всіх осетрів зупинилося за ніч. 9 тонн риби! Ми не можемо зупинити забруднення во­ди в річці Пів­денний Буг. Величезний резервуар на річці, в якому росли наші осетри, виглядав як зливна яма, — додав Олександр. — Також у 2022-му, на початку повномасштабного вторгнення, з господарства вкрали велику частину азовського осетра і білуги, а цього літа ураган зламав понтонну лінію. Утім, виробники врятували осетрів.

Ми завжди говорили, що створюємо майбутнє, адже осетри живуть понад сто років, і найкращий урожай нашої ікри побачать наші онуки. І це ж все — реально. На жаль, через чиюсь недолугість знищено єдине уні­кальне стадо племінного азовського осетра на Вінниччині, яке могло стати потужним виробництвом і платником податків, — підсумував Корх.

Наші люди здатні на унікальні речі. Вони створюють перспективні бізнеси без допомоги держави. Вони дають робочі місця багатьом і сплачують податки. Єдине, чого вони прагнуть від держави — створити цивілізовані правила гри, щоб жоден бізнес не ставав заложником чиновницьких зловживань чи людської недолугості, яка знищує чужу працю і своє майбутнє, викидаючи в річку отруту.

Наразі директор Першої аквапромислової компанії Олександр Корх не певен, що вистачить у нього сил і ресурсів, аби продовжити свій унікальний і перспективний бізнес в Ладижині. Адже збитки фірми сягають майже двох мільйонів доларів. І це ще не все, лише за утилізацію загиблої риби доведеться заплатити більше 100 тисяч гривен. А купити зарибок — це взагалі колосальні гроші. А де взяти дорослих особин для подальшого розмноження? Це тільки держава може дати дозвіл на вилов їх у морі. Але це така затратна морока…

Вам не стає страшно за майбутнє своїх дітей та онуків? Яку ми залишимо їм екологію? Річку, що постійно вкривається тоннами отруєної якимось покидьком риби? По суті, вигрібною ямою із смердючим запахом та гнилою водою. Вас не лякають байдужі люди, котрі живуть поруч з нами і готові цинічно отруїти природу і знищити чийсь бізнес заради якоїсь зовсім примітивної вигоди?

Насправді це дуже страшно.

Анатолій ЖУЧИНСЬКИЙ