Ось що розповів Валерій:

– Ветеран в’єтнамської війни, американський морпіх капітан Аскольд Гайвас через мого сина передав мені прапор морпіхів США і монету морпіхів, яка передається ритуально «рука в руці» як символ братерства; я натомість передав прапор нашої морської піхоти, де я мав за велику честь служити!

Semper fidelis — девіз, що в дослівному перекладі з латинської мови означає «Завжди вірний». З 1883 року використовується як девіз Корпусу морської піхоти США. Використовується і як девіз Морської піхоти України.

Мій син Максим є президентом Transatlantic Dialoque Center, часто буває у США. Як представник міжнародної організації, зустрічається із сенаторами, представниками влади США. Зрозуміло, що Максим на міжнародному рівні відстоює інтереси України. Тому і дізнався цей капітан про мене від сина. І на знак солідарності з нами та підтримки України передав ось такі знаки уваги та підтримки.

– Валерію, як склався ваш шлях морпіха, адже до війни ви були підприємцем?

– 24 лютого, в перший день повномасштабної війни, я із своїми побратимами від «Свободи» прийшли до військкомату, як називають ТЦК в народі, добровольцем. Я і ще 42 вінничани — ми були прикріплені до 36-ї бригади захищати Миколаїв.

Спочатку ми мали прориватись, щоб визволяти «Азовсталь». Бо ж частина 36-ї стояла там. Але далі плани змінились, чому — самі знаєте, і ми мали втримати Миколаїв.

– Ви бачили героїзм своїх побратимів. Але і зраду їх?

– Що вам сказати, якщо я безпосередньо виносив тіла наших хлопців із казарми, на яку навів ракети рашистів вже тепер всім відомий прокурор із Миколаєва. Він був міськрайонним прокурором і брав участь у всіх нарадах, знав усі паролі і таємниці пересування наших підрозділів та дислокацію, бо входив до Миколаївського штабу оборони. Його рашисти завербували перед війною. Поо­біцяли в разі окупації посаду головного прокурора Миколаївської області.

У тих казармах, де ми мали розміщуватись, нас не було. Ми ночували на позиціях. Бо знали, що міг бути «приліт». А тут вийшла з оточення 136-а рота. Потрібно було терміново розмістити хоча б на ніч виснажених воїнів.. Ось так вони і переночували цю останню для багатьох ніч. Сволота прокурорська, яка мала доступ до таємниці, виловила цей шанс особливо вислужитись перед кураторами з ворожих спецслужб. Зрадник з високими прокурорськими погонами дізнався про це і оперативно скорегував смертоносний удар. Тепер цей прокурор пійманий нашими спецслужбами, засуджений на довічно… Але мої побратими вважають, що таких варто різати на куски…

Це не перший і не останній зрадник, через яких наші Сили оборони несуть суттєві втрати. Бо цей один приліт, лише за офіційними даними, забрав життя 50 моїх побратимів.

– Рік ви віддали морській піхоті безпосередньо у 36-й бригаді морських піхотинців. І були в найгарячіших точках. Визволяли Херсонщину і саме місто Херсон. А далі що?

— Тоді за станом здоров’я переведений інструктором відділу рекрутингу та комплектування РТЦК. Мій напрямок — Вінницький район.

— І як зараз із рекрутами?

– Знаєте, що мене найбільше болить? Що так нівелюється обов’язок кожного служити народу України. Бо коли я їхав на війну, то в цих центрах стояли черги із добровольців.

А що тепер? Всяка шантрапа як може принижує найсвятіший обов’язок перед державою і тих, хто їй служить. І чогось мені здається, що робиться це і замаскованими ворогами держави, яких ще не виловили наші спецслужби.

Ось візьміть для прикладу закриту групу в соцмережах «Повістки Вінниці». Там 40000 підписників. Як думаєте, вони там просто так чи це потенційні ухилянти?

Так ось як вони там нас називають: «Біля ринку помічені дві «зелені шмари». Тобто ми, ветерани, які зберегли їм життя і свободу! Чи ще: «Двоє чмошників» наближаються до такого-то ресторану…»

Тобто не вони, ті, що поховались за спідниці жінок, ганебно відкупились чи зробили себе інвалідами, чмошники, а ми — захисники України.

І ця та подібна група існують досі в телеграм-каналах.

Тому хочу запитати СБУ — невже ви цього не бачите? Там же стільки явних порушень закону України…

– Вже вся країна знає про критику та хабарництво серед воєнкомів, у центрах з укомплектування особового складу. Ви таке у своєму підрозділі помічали?

— Ми прийшли вже з бойових підрозділів. Тут ось мій колега з 95-ї ледве тягне ногу. Не знаю, що було раніше, але тепер тут все дуже відповідально відбувається.

Нам випав такий час — боронити країну. Це війна… і тут ні для кого немає бути винятків. Щоб люди повертались живими — їх треба професійно підготувати. Ось що треба робити. А не ховатись за мамині спідниці. Бо так самі ж собі шкодять. Всім випаде служити…

 — Ви займаєтесь контрактниками, тобто добровольцями, такі ще є?

— Безперечно. Ось днями прийшов хлопець-переселенець. Жив у готелі «Поділля». Але як тільки йому виповнилось 18, прийшов і заявив, що хоче тільки у морпіхи.

Він сам з Маріуполя, то каже, що його заповітна мрія — визволити своє місто. Так що і переселенці є різні. А зараз ось у мене на прийомі 47-річний чоловік. Він може сидіти вдома, бо має пільгу — дитина-інвалід. Але він проситься на контракт. Але, за законами, контрактників можна брати до 45-ти років. То і тут треба думати...

— Люди хочуть рівності, кажуть, нехай депутати, діти високопосадовців, представники влади покажуть приклад. Тоді і вони підуть.

— І я за те. Я ж, наприклад, пішов у перший день повномасштабного вторгнення.

— Ви були депутатом Він­ницької обласної ради від «Свободи». Це було післямайданівське скликання. Вас усі знають як відданого патріота, який критикував і вимагав справедливості. А як тепер охарактеризуєте це скликання?

— Чесно? Це якесь боль­дер’є­ро.

Ці ремонти незрозумілі, ця бруківка — заривання коштів у землю. Подивіться, скільки там вже ту Батозьку ремонтують. Тепер бачимо, скільки коштів там відмили злочинно. Або ще — скільки я особисто як депутат, мої колеги критикували тодішнього керівника «Водоканалу». Та там же було повно порушень. Але все покривали. Лише тепер виявили, що він там щось украв. Та там розкрадання було постійно!

Всі знають, що у наших радах, керівництві сидять злодії, на яких, як кажуть, «клейма немає де ставити»… Але до них ще не добрались. І тепер керують!

— А ви маєте намір як ветеран війни, який як ніхто знає, якою ціною і скільки життів побратимів віддано за незалежність України, йти ще в депутати?

— Я є «свободівцем». Наша сила стала безкомпромісно на захист України. Воює і підрозділ «Легіон Свободи» . Якщо отримаю наказ, то піду. Мої побратими знають, де я буду більш корисний. А я лише одне можу сказати: свій народ і Україну ніколи і ніде не підведу.

Але зараз ми маємо захистити країну. Тому не слухайте «сцикунів». Беріть приклад зі справжніх чоловіків, захищати свою країну – честь. Приєднуйтесь до наших рядів.

Вірний завжди! — так каже Валерій, український морпіх.

Вірний завжди! — відповість йому велике братство морпіхів. Не лише українських, але й американських. Бо таке їхнє міжнародне гасло.

Розмовляла
Тетяна Квасюк