З того часу він присвятив життя Богу. Феофіл визнаний святий. Але його «приватизувала» російська церква, хоча він говорив українською і служив Богу на українській землі.

Преподобний Феофіл Київський народився у Махнівці. Він зцілював убогих. А до царя Миколи навіть не підійшов

Святий був прозорливим. Його мощі допо­магають і тепер. Особливо в час війни.

Антихрист ще з народження не хотів пускати на землю цю Божу дитину. Свід­чення неймовірні – але задокументовані. Феофіл із двійнят. Народився в сім’ї священника. Але одержима мати захотіла його вбити…

Преподобний Феофіл Київський, Христа заради юродивий, народився 27 жовтня у далекому 1788 році, на махнівській землі. Знали його тут як Горенківського Хому Андрійовича. Після свого народження він не хотів пити материнське молоко, але й не відмовлявся від пісної їжі (розварена ріпа і морква).

Це було Господнім знаменням, що в майбутньому він стане великим подвижником. Мати ж через забобони вирішила, що він «вовкулака», «упир», і зненавиділа свого новонародженого сина. Вона неодноразово намагалася позбутися його. Та сам Господь рятував життя немовляті. Коли дитину вкинули в річку – вода міцно втримала хлопчика й не дала потонути. Коли несамовита мати надумала вдруге втопити сина, хлопчика врятував мельник. Він залишив його в себе та став виховувати як власну дитину, бо зрозумів – хлопчику не жити, якщо той знову потрапить у материнські руки.

Дитинство Хоми було важким. До семи років він осиротів і став блукаючим мандрівником, що й визначило його майбутнє юродство. Мандруючи, він потрапив до старости церкви, пізніше дороги привели в Київ у Братський монастир до рідного дядька. При монастирі існувала Київська Духовна академія. Але й там недовго був. Після смерті дядька, котрий допомагав йому грішми, Хома залишив навчання і став пономарем: спочатку в Чигирині, потім в Обухові.

Під час вітчизняної війни 1812 року повернувся до Братського монастиря, де відробляв різні послухи: працював на кухні, у пекарні. Потім був пономарем, дзвонарем. Тут він віддався глибинному спогляданню та молитві і дякував Богові за щасливу свою долю.

11 грудня 1821 року прийняв стриг з ім’ям Феодорит. Для братії Феодорит був взірцем, сповненим лагідності, смирення та цнотливості. Він хотів наблизитися до рівноангельського життя. Протягом кількох днів подвижник залишався без трапези, жертвуючи їжу для прочан. Він старанно трудився та виконував роботу замість інших. У 1827 році Феодорит був рукопокладений в ієромонахи та призначений економом. Але цей послух вимагав постійного спілкування з людьми, а преподобний мріяв про усамітнення. Він просив дозволу жити у печерах, але керівництво не дозволило йому.

30 вересня 1822 року його рукоприкладують у ієродиякони, 6 лютого 1827 року Феодорит стає ієромонахом. У 1834 році Феодорит Горенков прийняв схиму з іменем Феофіл. Лик його був світлий, з блакитними, ясними очима, які не зовсім підходили до того понурого виразу обличчя, яке він навмисне напускав на себе. Бороду носив коротку та вузьку. Говорив глухо й досить швидко. Аби примножити подвиг юродства, блаженний поставив у келії стару труну. Але, на відміну від стародавніх подвижників, не лягав у неї спати, а зберігав там їжу та посуд. Кожен день Феофіл ходив до Дніпра по воду.

Збереглося багато розповідей про чудеса Феофіла: як він плавав на човні без весел, як риба сама застрибувала у човен, як замість криги, яку він кидав у казан, з’являлася каша, про дивовижного бичка, на якому він їздив Києвом. Блаженний Феофіл володів ще й даром прозріння. У місті всі знали преподобного, і щойно він з’являвся на головній вулиці, всі кричали: «Феофіл їде!»

Бажаючи спокою, блаженний оселився у великому саду на Глибочиці, передбачивши заснування на тому місці жіночого монастиря. Він казав купцю Диковському: «Буде храм на цьому місці. Дуб цей зрубають, а замість нього поставлять церковний престол, а сад цей перетвориться на жіночий монастир, і царствена жона буде управителькою його…» Згодом пророцтво збулося, і на тому самому місці постала жіноча Покровська обитель.

Поголос про подвижника зростав. Від його молитов видужували хворі, отримували зцілення каліки. Але велика кількість людей, які приходили до преподобного, дратувала священноначаліє, тому було вирішено віддалити Феофіла у Китаївську пустинь, що належала Києво-Печерській лаврі й знаходилась у Голосіївському лісі.

Відомо багато пророцтв преподобного Феофіла. Він передбачив місце і поставив хрест, де згодом утворилася Преображенська пустинь, передрік виникнення Іонин­ського монастиря. Одного разу преподобного відвідав імператор Микола І. Та юродивий не став з ним розмовляти, а тільки ліг у мурашник та склав руки, наче покійник. Згодом вдалося розпізнати знак святого, який говорив про швидку смерть царя.

У 1849 році настоятелем Китаївської пустині був ієросхимонах Іов. Він не полюбив Феофіла за його незвичайну поведінку і постійно дорікав юродивому за це. Але блаженний Феофіл не зраджував свого подвигу. Ходив у лахмітті, лазив по деревах, часто його бачили за рукоділлям (він в’язав шкарпетки або шарфи). Він увесь час знаходився в лісі, міг зранку до ночі простояти навколішки на великому спиляному дереві, молячись за гріхи світу.

28 жовтня 1853 року, в день пам’яті особливо шанованої ним великомучениці Параскеви, Феофіл помер. Відчуваючи наближення своєї кончини, він покликав учня Димитрія попрощатись. Учень став навколішки, притулився до руки Феофіла і розривав тишу своїм плачем. Раптом щось пролетіло перед очима Димитрія і дихнуло в обличчя холодом. Учень підняв голову і побачив, як повільно стала підійматися стеля в келії. Блакитне небо простягало свої обійми, наче вже приготувалося прийняти святу душу Феофіла. «Господи, в руки твої передаю дух мій…» – прошепотів він.

У 1993 році разом з преподобними Досифеєю, Парфенієм і Олексієм, а також юродивим Паїсієм Феофіл був прославлений в лику місцевошанованих печерських святих, пройшов канонізацію. Пам’ять святого встановлено на 27 липня та 10 листопада (за григоріанським календарем).

Були віднайдені мощі святого, котрі раніше знаходились в приходському Свято-Троїцькому храмі на території Китаївської пустині, а 24 лютого 2009 року були перенесені до монастирського храму Дванадцяти апостолів, де знаходиться могила преподобного.

28 жовтня минає 170 років від дня народження Феофіла Київського. В цей день у Махнівці у храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбудеться святкова літургія. Її очолить митрополит Вінницький і Барський ПЦУ Симеон. Служба розпочнеться о 9 год. ранку.

Громада запрошує разом помолитись великому святому.