Часто дивуються люди,
Що я уже бабуся.
Лиш посміхатися буду,
Цього званнЯ не боюся.
Кожна усмішка внука,
Наче це дар за муки.
Серце не затерпає,
Терпнуть в бабусі руки.
Кожна хвилинка сміху,
Кожне “аґу” і “кака”.
Щастям змінили лихо,
Це від життя подяка.
Топаємо ми поряд,
Все нам пізнати треба.
За розуміння горя,
Це благодатність неба.
Щастя бажаю мати,
Жінці на світі кожній,
Щоб на руках тримати
Було онуків можна.
Часто не вірять люди,
Що я молода бабуся.
Лиш посміхатись буду:
Бо цим званням горжуся!

Алла Боровська