Так було завжди.

Мене прєтісняла російська, коли ще малим я не міг дивитися українських мультиків, бо були лише російські.

Мене прєтісняла російська, коли нас змушували в школі читати депресивну російську літературу.

Мене прєтісняла російська, коли мене демонстративно не хотіли обслуговувати в київській кавярні, бо я говорив українською.

Мене прєтісняла російська, коли в Одесі я не міг замовити таксі, бо операторка не розуміла українською фрази “можна машину до Деребасівської”, а в Херсоні зверхньо кривляли мою мову.

Мене прєтісняла російська, коли мої однокласниник, приїхавши на літо з Києва гаварілі па-рускі, “патамуша мнє так удобнєй, панімаєш”?

Мене прєтісняла російська, коли я закінчивши університет, не міг знайти жодного україномовного журналу в Києві, щоб пройти стажування.

Мене притєсняла російська, коли служба підтримки Розетки, адміністрації готелів чи УкрЗалізниця відмовлялися обслуговувати мене українською.

І я відверто шокований, коли зараз говорять про якесь обмеження прав російськомовних.

Серйозно? Всіх все влаштовувало, коли було навпаки? Чому тоді не було такого обурення?

Нагадаю, українська знищувалася століттями і лише зараз почала справді розвиватися.

Нагадаю, що росіяни на окупованих територіях в першу чергу спалюють наші книжки та замінюють україномовні знаки.

Мені здається, ми інколи буваємо надто толерантними, а треба відстоювати своє.

Якщо не забули – досі триває війна з росією.

Ніхто не забороняє розмовляти російською в побуті, але якщо комусь незручно творити контент українською, вони можуть переїхати на чудову країну трішки східніше, де тою мовою говорять, і не засмічувати наш інформаційний простір.

Я живу в Україні, у нас є своя чудова мова, росія напала на нашу країну, тому:

мені незручно російською

і для мене є різниця

особливо зараз, коли ми обираємо своє майбутнє.

Іван Байдак