-Пані Вікторіє, з якими проблемами після початку повномасштабної війни до вас звертаються пари?

-Ще під час локдаунів, коли люди почали більше часу проводити один з одним, більше дізнаватися один про одного, вони нібито побачили зовсім інших людей у своїх партнерах. З початком повномасштабної війни градус піднявся ще вище. Через війну проявилися ті проблеми, які раніше люди не помічали. Стало набагато більше кризових ситуацій.

Найчастіша проблема – розлучення. В парі відбувається вигорання, через війну ми не можемо знайти себе. Якщо раніше про дещо можна було промовчати, то зараз люди зрозуміли, що завтра може прилетіти ракета, і тебе більше не буде. Тож навіщо бути поряд з людиною, яку не кохаєш? Власне життя стало ціннішим.

З одного боку, це, можливо, плюс: зараз люди розмотують клубок з того, що раніше замовчували. Але тут варто розуміти, що коли починаєш цей клубок розмотувати (це завжди відбувається в спілкуванні з психологом, сексологом), на якомусь етапі приходиш до тієї крапки, де стає дуже боляче. І головне – пройти через це “боляче”, щоб стало легше.

На жаль, дуже багато людей приходять до цього моменту, штовхають одне одного, та йдуть назад, не розв’язують проблему. Адже розв’язувати кризові ситуації – це дуже боляче. І це збільшує кількість розлучень.

-Наскільки це відчутна кількість?

-Кажу не з точки зору статистики, а з точки зору свого досвіду – розлучаються дуже багато сімей. Особливо ті сім’ї, в яких жінки з дітьми поїхали… Як психолог я розумію, що це – шлях в нікуди. Проте у деяких жінок справді дуже високий рівень тривожності, вони не можуть витримувати все, що відбувається в країні. Тому розлучення – проблема номер один.

-Як бути з сексуальними стосунками в розлуці? Наприклад, коли один з партнерів – військовослужбовець? Що робити в таких випадках, щоб покращити стосунки, не втратити їх?

-Потрібно пам’ятати, що близькість – це не лише про інтим. Парі обов’язково треба підтримувати тісний зв’язок. Тому що коли люди на відстані, то прірва між ними буде збільшуватися.

Важливо щодня бажати “доброго ранку”, казати слова “котику”, “сонечко” і так далі. Також треба створювати один для одного такі собі незвичні ситуації. Наприклад, знаю історію, коли хлопець з фронту телефонував та бронював стіл в ресторані для дівчини, мовляв, буде побачення. Тобто, ще раз – він на фронті, але дівчина приходить в ресторан, вони в цей час можуть обмінятися фото, або навіть пощастить бути на зв’язку…

Щодо інтимного життя, існує багато іграшок, які можуть допомогти. Вважаю, що у кожної жінки має бути вібратор. Не для того, щоб він замінював чоловіка (його функція не в цьому), а як альтернатива, або щоб досліджувати своє тіло. Але якщо навіть у вас немає такого сексуального досвіду, можна прийти в магазин і консультант все детально опише, розповість, підкаже.

-Наскільки взагалі потрібна мастурбація (з точки зору і фізичного, і ментального здоров’я) як цивільним, так і військовим?

-Потрібна. Плюси мастурбації в тому, що це важливо для здоров’я. Адже в тазі й у жінок, й у чоловіків відбувається застій крові.

Мастурбації не потрібно соромитись, в цьому нічого поганого немає. Але пам’ятаємо: ми робимо це наодинці, в безпечному місці, своєму просторі. Плюс – чисті руки, змазка... В секс-шопі можна придбати змазку, яка вам подобається на смак та запах. Є такі, які навіть можна їсти… Мастурбувати потрібно. Головне, щоб цього не було забагато.

-Що ви маєте на увазі?

-Часто до мене приходять з проблемою відсутності оргазму. Часто це буває через часті "заняття" з іграшками. Річ у тім, що, наприклад, чоловік звикає до своїх рухів рукою, а жінка може поводитись по-іншому, і тому чоловік потім, повернувшись до мирного життя, може мати ризик недосягнення оргазму. Так само у жінок, якщо жінка, наприклад, використовує вібратор з найбільшим режимом швидкості, а чоловік так "не вміє"… Я проти постійного використання вібраторів.

Проте це - єдині мінуси мастурбації.

-А як бути, якщо у військового забагато ситуацій, коли є надлишок адреналіну, причому настільки, що йому, м’яко кажучи, не до сексу?

-Мозок людини так влаштований, що у випадку, коли, умовно, нам потрібно втікати від небезпеки, нам не до сексу, навіть не до їжі. Хтось не їсть, не спить, постійно збуджений, тому що так на стрес реагує його мозок. Людині потрібно захиститися. Є так звані базові потреби: сон, безпека. Якщо  немає безпеки, то як там займатися сексом? Як я вже говорила, навіть при мастурбації потрібно безпечне місце. Військовослужбовець має захищатися, вбивати ворога. Тож стрес перебиває бажання – це нормально.

-Але може бути страх, що бажання не повернеться. Чи можливе відновлення лібідо після надзвичайних стресових ситуацій?

-Сексуальний потяг в періоди небезпеки може знижуватися і цього не варто боятися. Не треба боятися, що сексу більше не захочеться. Захочеться. Як тільки військовослужбовці повернуться додому й відновляться психологічно.

Загалом, що більше займаєшся сексом, то більше хочеться. Це дійсно так. І не варто нехтувати психологічною підтримкою. Тоді лібідо скоріше відновитися.

-Які проблеми сексуального характеру можуть виникнути у тих осіб, які пережили окупацію, полон, сексуальне насилля? На жаль, ми всі знаємо про звірства російських загарбників.

-Дуже важлива тема. Обов’язково потрібно звертатися до спеціалістів. При цьому, як би це не прозвучало гірко, жіноча психіка більше адаптована до того, щоб це "переварити". А от чоловіки не можуть з цим жити, особливо, коли з ними самими це трапляється. Це може відбиватися на сексуальному житті, на спілкуванні з жінками. І стовідсотково можу сказати, що людина не зможе вийти з такої ситуації самостійно. Тому єдине, що можу порадити, - йти до спеціаліста. Без допомоги фахівця людина не зможе вийти зі свого важкого стану, буде з кожним днем все більше "закопуватися".

-Чим допомагає спеціаліст? Чи матимуть такі пережиті події відголос на все життя?

-Людина не зможе стерти це зі своєї пам’яті назавжди, таке тільки в фільмах буває. Однак в психології можна зрозуміти, як з цим жити. Це – можливо.

Психолог допомагає подивитися на ситуацію під таким кутом, щоб людина її прийняла. Для цього доведеться зробити дуже багато кроків. Але забутися не вийде.

-В яких ситуаціях можлива самодопомога? Як зрозуміти, що потрібно йти з проблемою до фахівця?

-Треба розрізняти стрес та кризовий стан. Період кризового стану не довготривалий. Ми в ньому не можемо перебувати постійно. Кризовий стан може бути близько трьох днів. Потім поступово йде на спад. Звісно, залежить це від того, яка людина є сама по собі, наскільки вона стійка до всіх цих випробувань.

Кризовий стан теж може впливати на лібідо, але потрібно розуміти, що ми живемо в умовах війни й давати собі час.

Щодо психологічної самодопомоги, можна сісти й написати собі, що вас задовольняє, що дає відчуття радості, наповнює. Можливо, людині, щоб відновитися, потрібно просто поспати. Але головне – не "їсти" себе. Адже часто ми робимо це, не дозволяємо собі навіть базові речі, бо думаємо, що це не на часі, що комусь набагато гірше…

-Наостанок, що б ви порадили українським чоловікам та жінкам, парам війни?

-Хороше питання. Скажу так: лише одне слово – терпіння. Ми дуже багато пережили, нам ще дуже багато треба пережити. Ніхто не знає, коли закінчиться війна. І не потрібно замінювати життя очікуванням. Необхідно щодня займатися звичайними речами: робити, що робимо, підтримувати тих, хто поряд, опікуватися ними.

Леся Лещенко

Фото ілюстративне