А вибухова хвиля та тисячі скалок вдарили по дуже чутливому під час війни з росією мовному питанню, яке, здавалось би, за 20 місяців війни і «єдиного марафону для єдиної нації» вже мало бути вирішене остаточно.

Втім, як виявилось, в цій царині ще у нас непочатий край роботи та гора розчарувань і відповідальних рі­шень. Першою під осколочний удар від «вибуху суспільної втоми» потрапила львів­ська мовознавиця, викладачка Політехніки Ірина Фаріон. Жінка вже давно не при­ховує своїх поглядів на проблему з російськомовною експансією в Україні, яка, на її думку, може зашкодити нашій перемозі у цій безпричинній окупаційній війні.

Мовознавиця вважає, що мізки у багатьох російськомовних військових ЗСУ вже окуповані московитами. При цьому експресивна жінка у своєму пості не дуже добирала епітети для характеристики «азовців», котрі досі не спілкуються українською. Вони в характеристиках викладачки виявилися «сміттям» та іншим значно неприємнішим явищем в українській дійсності:

– Я категорично цього не приймаю. У мене запитання до них: що вам, хлопці, заважає, коли ви такі моцні? І ви дуже розумні. Що вам заважає виконувати 29 статтю закону про Збройні сили України? Ви, хлопці, знаєте, що таке дисципліна в армії? Якщо в армії немає дисципліни, то немає армії, це зброд тоді, — сказала Фаріон.

Пані Ірині невдовзі відповів екскомандир одного з підрозділів «Азова» Максим Жорін.

Він теж особливо не добирав слів, відповів жорстко, по-військовому:

– Ніхто тобі не давав права від­кривати рота у бік бій­ців «Азову», Третьої штурмової чи будь-якого другого під­розділу української армії. Тому просто йди ти нах*й!

P.S. Правоохоронним органам уже давно час звернути увагу на діяльність цієї кінченої п*зди, яка розколює українське суспільство за ФСБшними методичками» — рубанув Жорін.

Певно, найнесподіванішим виявився пост тернопільчанки, героїні «Азовсталі» Катерини Поліщук, Пташки:

«Знайте межу! Мій свідомий вибір — розмовляти українською незалежно від обставин. Але заяви пані фУріон викликають не бажання просувати українську, а лише сказати, і це моя позиція: пані фУріон, забрудніть руки священною українською землею, смердючим порохом і лайном, в якому доводиться вже десятий рік воювати кожному з нас. Проведіть тут хоча б добу, перш ніж називати себе патріоткою. Ваші слова не вартують і ламаного гроша, якою б мовою вони були.

Ваша позиція не проукраїнська, і я не вважаю вас проєктом Кремля. Ви — ворог, що просуває отруйні гидкі наративи. Ваша позиція і вислови — лайно. Це говорить вам та, яка в полоні розмовляла Українською», — написала захисниця в Інстаграм.

Вона наголосила, що захищає Україну «три роки пліч-о-пліч з Героями, які розмовляють українською, російською, грузинською, білоруською, польською, десятками діалектів, англійською та десятком інших мов та говірок».

– Обов’язково… І назвіть мене не патріоткою. І ще. Знаєте що, пані фУріон, заверните свою позицию в мусорный пакетик, прицепите на палочку и идите в сраку! — резюмувала Пташка.

У відповідь бійцям полетіли контрпости відомих українців, котрі аргументовано і коректно підтримали Ірину Фаріон.

Але і у російськомовних бійців ЗСУ, котрих з подачі мовознавиці почали називати не українцями, знайшлися аргументи. Вони запропонували створити петиції, щодо «дозволу покидати країну російськомовним придатним до мобілізації громадянам» і щодо «заборони таким особам брати участь у бойових діях на боці України».

Всезнаючі боти дістали з архівів комсомо­льсько-комуністичну компру на Фаріон, щоби приліпити до «законсервованого» пропагандистського проєкту ФСБ.

Втім, вся ця іс­торія розкрила значно більшу проблему «мовного питання» в Україні. Як з’ясувалося, єди­ної чіткої владної позиції стосовно цього делікатного питання досі немає. Попри те, що питання мови в армії чітко врегульоване в законодавчому полі.

Адже дотичний нардеп Єгор Чернєв, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, написав у Facebook:

– Ірина Фаріон публічно заявила, що не вважає українцями тих наших воїнів, які спілкуються на фронті російською мовою. Цим блюзнірством, як на мене, вона поставила знак рівності між окупантами та тими, хто жертвує своїм життям, боронячи Україну. На моє переконання, ця особа вже тривалий час цілеспрямовано та системно працює на розкол суспільства та розпалювання ворожнечі між українцями.

Тож як заступник голови Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки закликаю Службу безпеки України здійснити перевірку висловлювань Ірини Фаріон.

На скандальну заяву філологині звернув увагу і Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Він також звернувся до правоохоронних органів із закликом розслідувати діяльність мовознавиці, яка, на його думку, розколює українське суспільство.

І тут уже важко дати однозначну відповідь на запитання, чия позиція в цій ситуації небезпечніша. Бо на тлі військової лексики, що уже щільно увійшла в наш побут, фаріонівські неологізми варті хіба що якоїсь позачергової наради на кафедрі. Бо їй і так добряче перепало на горіхи. Вона вже «сходила кругом».

І, здається, перепаде їй ще більше через необачність з прізвищем кримського студента. Навіть, якщо це спричинив «вибух нервів». Однак, на відміну від Трубіцина, Дубневича і Жеваго, Ірина Фаріон нікуди з України не виїхала. Хоча могла б це зробити вже сто разів. І не вкрала у солдатів 20 мільйонів. А де ви бачили справжню вчительку української, котра б не вимагала любити свій предмет?

Згоден, що занадто експресивно і навіть образливо. Тому пропоную всім заспокоїтись і перестати драконити одне одного, якщо ми по один бік барикади. Бо війна це не лише про танки, снаряди та ненависть. Війна це також про терпимість і толерантність до своїх. Навіть, якщо вони часом підспівують не в такт. Ось така педагогічна поема.

Анатолій ЖУЧИНСЬКИЙ