Він на площі біля адміністративної споруди «книжка», де знаходяться обласні управління, податкова, філармонія, обласний театр ляльок. Тому потік людей ще той. Тут гуляють вечорами молодь та переселенці.

Чесно? Від побаченого аж боязно уявити, що думають перехожі, побачивши те, що тут твориться.

Колись тут була Дошка пошани. Потім від неї відмовились. Це сталось більше 5 років тому. Але і досі половина вицвілих портретів та пустих клітинок із розбитою плиткою і невисадженими клумбами справляють дуже гнітюче враження.

Доходить до абсурду: на фото Лариса Ворона, вона тут вказана як діючий директор Вінницького професійно-технічного закладу у сфері послуг. Але вже років п’ять як вона померла. Як і її чоловік, ексначальник поліції м. Вінниці Анатолій Ворона.

Вибачте, але «дуже вицвіле фото» Наталі Заболотної вказує, що вона ще директор департаменту, а Наталя Михайлівна вже не один рік заступник голови Вінницької ОВА.

Не менш вицвіле фото і Дмитра Чаленка. Тут він фігурує як голова акціонерного товариства «Вінницький олієжиркомбінат». А до недавнього часу  був заступником голови Вінницької облради.

Вицвілі портрети в оточенні пустих клітинок і розруха поряд – не найкраще вшанування праці та звитяги, про що свідчить куточок.

А зовсім демонтовувати його дійсно не варто. Бо сама конструкція зроблена добротно. До неї просто треба докласти рук. Але щоб не ганьбитись із такою «звитягою», варто просто оновити цей куточок. Пішла у минуле Дошка пошани? І Бог з нею. Війна продиктувала нам нові реальності. І Вінниччина має на сьогодні вже десятки Героїв України. Людей, удостоєних цієї найвищої нагороди України. Хіба важко їхні портрети повісити сюди, покласти плитку?

Люди, не ганьбімо те, що може стати дійсно куточком звитяги.

А тому, хто за це відповідав протягом років — велика жирна двійка. То 9 мільйонів, щоб знести добротну плитку на пл. Шевченка і замінити її, знайшлося, а кілька тисяч, щоб це все привести в належний вигляд, вшанувати наших Героїв України – ні?

Тетяна РЕДЬКО