Одна з особливостей єрусалимського Храму полягала в тому, що жінки, у яких очікувалися тяжкі пологи (або вони були у віці, або хворі), приходили в дім милосердя, який був за Овечою купальнею. У ньому були спеціальні приміщення для породіль і повитух, які допомагали під час пологів. І це помешкання було територією Храму.

У чому полягало диво? Завжди все закінчувалося добре, і дитина, і мати залишалися живі і здорові. А розрахунок був дуже простий: не може ж Господь допустити, щоб у такому місці сталося нещастя! Тому туди йшли жінки, сподіваючись, що Господь допоможе.

Народжені діти вважалися Божими. У 2–3 роки вони забиралися до Храму на виховання. Це не означає, що вони потім не могли бачитися зі своїми батьками. Могли, але виховували їх у Храмі.

І саме це ми бачимо в описі свята Введення до Храму Пресвятої Богородиці. Це була традиція: Мати Божу привели за традицією до Храму, оскільки місце народження Її – Овеча купіль.

Це помилка, коли пишуть, що це «дім Іоакима та Анни»: дім Іоакима та Анни знаходився, швидше за все, в Ципорі, згідно з останніми науковими дослідженнями, або в Назареті.