Український актор Дмитро Сова в інтерв’ю КП розповів, що отримав повістку і з 23 жовтня він на службі

«Я увесь час ходив і питався у військкоматі, коли мене заберуть. З самого початку повномасштабної війни ми з тестем одразу ж приїхали у військкомат, нам виписали посвідки рекрутів ЗСУ, але на цьому все й закінчилося. Тоді взагалі нічого не було зрозуміло, це були перші дні. Був такий кіпіш, що, наскільки я зараз пам’ятаю, посвідки нам то видали, але офіційно нас ніде не зареєстрували. Декілька днів ми розвозили медикаменти, а потім у нас організувалася територіальна самооборона (ДФТГ), і ми стали нести службу на блокпосту. У тата було три одиниці зброї, звичайно, вона була не автоматична, але все ж таки зброя. Вирішили, що так буде набагато доцільніше і з нас буде якась користь. Потім тата забрали в ТрО на Лівому березі. Я знову пішов у військкомат, але коли там дізналися, яка в мене спеціальність, сказали: „Чекайте, ми вам обов’язково подзвонимо“. Потім ще раз питав — що, коли і як. Мені не хотілося бути якимось ухилянтом, але мене знову заспокоїли: „Не хвилюйтеся, вас знайдуть, якщо буде треба“. І от в кінці червня мені подзвонили й сказали: „Дмитро Павлович, заберіть повістку“. Я зателефонував друзям в різні підрозділи, порадився, бо хотілося піти до своїх хлопців. У мене повністю було зібрано три комплекти одягу, свій бронік, каска. Навіть зброю придбав свою. Дружина з друзями подарували мені на день народження камеру GoPro і маленький навчальний fpv-дрон. Тож забрав цей дрончик із собою і буду намагатися тут його опановувати. Мені здається, що кожен підрозділ повинен мати операторів дронів, наразі це дуже важливо», — зазначив актор.

Сова також розповів, як ставиться до того, що його дружина, акторка Дар’я Легейда, готова піти на фронт, однак на заваді проблеми зі здоров’ям: «Ми розмовляли з нею. Вона дуже багато всього робить. Вона волонтерить. У них є група дівчат, і вони постійно допомагають у військових госпіталях. Їй це дуже болить. Даша вся в тата, з характером, войовнича, вона завжди стоятиме за справедливість. Каже, що хотіла б піти бойовим медиком. Вона ходила і на медицину, і на курси. Я їй пояснюю, що це дуже важко й емоційно, і фізично. Треба усвідомлювати, чи зможеш ти на собі когось тягнути, скільки тягнути… Тим паче у неї хворе коліно. Розумію, що через якийсь час ти до цього звикнеш, абстрагуєшся, але для дуже емпатичних людей це ще складніше, мені здається. Треба розуміти, що звідти можна не повернутися. Але є у неї цей порив, і кров татова грає, бо і дідусь військовий, і тато військовий. Їй складно, ми не бачимося довго, і тато воює, але слава богу, у неї багато роботи. В театрі – прем’єра, зараз їй пропонують ще один проєкт. Дай боже, щоб все склалося. Вона каже, що робота дуже цікава, постійно записує самопроби. Думаю, якби вона сиділа без роботи, було б набагато складніше».