Рік і вісім місяців, як живеш в іншому вимірі, з іншим баченням та відношенням до життя.

Радість та щастя зустрічі з рідними, поступово змінюються сумом.

Сумом, що не всі розуміють, що в нас війна.

Що хлопці мають повертатися живими, а не Героїв нести “благоустроїними” містами.

Що всі державні чиновники, які давали присягу Україні мають бути з нами.

Що ми воюємо не тільки з чмобіками, а з армією яка готувалася 30 років до поневолення України.

Що за менше ніж два роки на добровольців починають дивитися ніби їх дійсно силою заставили захищати тих, для кого війни не існує.

Багато “що”, що спадає на думку.

Всім кого зустрів і хто подав руку дякую, бо відчуваю Вашу підтримку. На жаль багато кого не зміг побачити, та все в руках Божих .

Всім хто перейшов на інший бік вулиці чи зробили вигляд, що не помітили, теж “дякую”, бо пам’ятаю як вИ служили СДП(о). Регіоналам, ОПзЖ. Пам’ятаю, як і хто голосував за Харківські угоди, пам’ятаю за антимайдан, та безліч іншого, що в сумі з такими, як ви законсервованими колоборантами у вишиванках, привели війну та смерть.  Що ж ходіть і надалі у вузьких штанцях по місту, але не надійтеся на московитів!

Україна переможе!

Слава Україні!

Героям Слава!