Одягнеш хустину і ти – справжня жінка,
Бо ти з України і ти – українка.
А наша хустина – жіноча прикраса.
Із роду до роду, не втрачена часом.

Це витвір людини, це символ народу,
І хустка жіноча не вийде із моди.
З чим можем зрівняти квітчасту хустину ?
Хіба є щось краще її на на заміну ?

У ній і традиції, в ній і культура,
Хустки є для свята і є для зажури,
Хустина, як пісня, легка і крилата,
Як мамина ласка, як батьківська хата.

В ній осінь чарівна, в ній лагідне літо,
В нім квіти найкращі в своїм розмаїтті,
Хустина, як вітер приємний, весняний,
І тепла та ніжна, як руки у мами .

У нас вишиванки, хустина, калина.
Це символи й гордість, краса України.
У них вкарбувалась любов до Вітчизни
З появи на світ… і до самої тризни…

Це символ прихильності, символ прощання,
Це символ скорботи і вічне кохання.
Хустки українські – найкращі у світі,
Тож як же ми можемо їх не любити.

І мода на хустку у нас не зникає,
Її кожна жінка на себе вдягає.
В сучасному стилі і гарно й звабливо
Завжди неповторно і дуже красиво.

Хтось носить хустину у будні, хтось в свято,
Хтось скромну, просту. Ну, а хтось і багату.
Хустина для жінки завжди актуальна,
А жінка в ній мила, приваблива, гарна.

І магію вічності хустка тримає,
І, як оберіг, від біди захищає.
Садок в ній чарівний і листя, і квіти ,
І жінка в хустині прекрасна, як літо.

І знайте дівчата, в хустині – жіночість,
Чаруйте коханих, хай бачать їх очі,
Що ви їхні панни, таких більш немає,
Як в нас, в Україні, чарівних і гарних.

Людмила Почапська