З них половина (684 особи) – це молодь віком 18–35 років. Кожен четвертий ВІЛ-інфікований заразився від уколів наркотика. Серед них і 27-річний Максим із Донецької області, який зараз перебуває у Вінницькому обласному клінічному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом.

– Я вперше спробував махорку (марихуану) у школі-інтернаті на Донеччині. Там курили, майже не ховаючись. Через кілька місяців ковтнув трамадол, а у 16 років вколовся винтом (сильний психостимулятор), — розповідає Максим.

– Що спонукало тебе до вживання наркотиків?

– Знайомі хлопці запропонували спробувати, а я не відмовився. Навіть не уявляв, що таке наркотик, які можуть бути від нього страшні наслідки. Друзі переконали, що буде кайфово, і я повівся.

Спочатку Макс вживав наркотики лиш час від часу після алкогольних вечірок, щоб «підсилити ефект». Вступив у технікум у Донецькій області, більш-менш нормально його закінчив, пішов працювати на завод.

– Довго я там не витримав. Хоч зарплата була висока, але мені не подобалась сувора дисципліна, прохідна система, це не для мене. Рік відбув на заводі і звільнився, — продовжив Макс. — Ось тут вже почав колотись «по-дорослому».

У хлопця з’явилась залежність, почались проблеми із законом. Довелось тікати із рідних місць. Але де б він не з’являвся — наркотики відразу давали про себе знати. Поїхав на заробітки у Москву, там отримав ув’язнення на два роки. Та і в тюрмі наркота знайшла його. Після звільнення з російської в’язниці Макс вирішив почати нове життя, повернувся в Донецьк. А там старі друзі знову «потягнули в болото». Не змогла його врятувати і кохана дівчина, опустила руки, покинула хлопця… За сина взялась мама, влаштувала на лікування у наркодиспансер, а потім — у реабілітаційний центр.

– Вісім місяців лікувався у Донецьку, та хвороба не відпускала. Допомогли мені влаштуватись у медико-соціальний центр у Житомирі, звідти я переїхав у Вінницю. Весь 2017-й я прожив у вашому місті, перестав ширятись, з наркотою покінчив, вже рік я чистий, — тихо говорить Максим. — Тепер працюю, допомагаю іншим людям справитись з цією проблемою. У мене ВІЛ-інфекція, але з цим можна жити. Тільки тепер я навчився без сленгу нормально говорити з людьми, по-іншому дивитись на світ.

Лікуватися Максу допомагала Тетяна Шевчук, лікар-психолог Вінницького обласного клінічного центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

– Із психологічною залежністю від наркотиків важче справитись, ніж з фізичною. Ломку пережити можна, а психологічно наркота переслідує хворих майже все життя, — відзначила пані Тетяна.

– Наркомана видно серед інших людей?

– Видно по зіницях — занадто звужених або розширених, по непевній ході, дивній поведінці… Зазвичай наркомани бояться потрапити комусь на очі в одурманеному стані, тому сидять по притонах. Вони неактивні, уникають спілкування навіть у сім’ї, не встигають у навчанні чи в роботі. Вони живуть в ілюзіях, до них пізно доходить, що потрібно реально рятувати життя. Повинна згуртуватись сім’я, щоб допомогти рідній людині.

…За статистикою, у 2017-му на Вінниччині було в 11 разів більше хворих на наркотичну залежність, ніж у 1990-му…