З глобального погляду ризики того, що Росія готова воювати з цілим Північноатлантичним альянсом, збільшились від майже нульових (як це було до 2022 року) до мінімальних.

Адже на кордонах РФ з НАТО майже не залишилось російських військ

А з позиції оборонної стратегії навіть на мінімальне збільшення військової загрози потрібно збільшувати військовий бюджет, нарощувати арсеналів зброї та боєприпасів. Потрібно посилювати навчання збройних сил. Саме ці заходи зараз активно вживаються як у межах всього блоку НАТО, так і на рівні окремих країн-учасниць.

Однак загалом найбільш показовою є реакція Кремля на розширення НАТО шляхом вступу Швеції та Фінляндії, які подали заявки весною 2022 року, одразу після вторгнення РФ в Україну. Ще тоді російський президент Володимир Путін абсолютно спокійно на це відреагував: “У Росії немає проблем з Фінляндією та Швецією, їхній вступ до НАТО не створює безпосередньої загрози”.

Фактично зі вступом Фінляндії Росія отримала майже 1100-кілометрову ділянку спільного кордону із НАТО, однак жодних посилень військового угруповання на цьому напрямку не відбулося. Навпаки, протягом 2023 року ЗСУ успішно знищували “арктичні” модифікації російських ЗРК “Тор”, які були відправлені в Україну саме з фінського напрямку. Крім того, для розв’язання проблем на українському фронті росіянам доводиться знімати стратегічну ППО з такого важливого регіону, як Калінінградська область, яка буквально оточена країнами НАТО.

Понад 90% російської армії воюють в Україні та не здатні оперувати на інших напрямках

Очевидно, що російська армія з усім напруженням свого бойового, мобілізаційного та військово-промислового потенціалу здатна проводити операції лише на українському фронті, але у вельми обмежених обсягах. Фактично це стратегічна оборонна операція на півдні України та локальні наступальні операції на сході, в яких російські втрати багаторазово перевищують цінність просування на декілька сотень метрів на тиждень. Інакше кажучи, величезній російській армії великими зусиллями майже не вдається вирішити завдання успішних наступальних дій.

На кордонах з НАТО фактично не залишається російських сухопутних сил, угруповання сил у Білорусі обмежено до кількох тисяч особового складу, а у боях в Україні вже давно беруть участь підрозділи Тихоокеанського флоту та Східного військового округу. Однак головне, що потрібно зауважити, що ще взимку 2023 року міністр оборони Великої Британії Бен Воллес зазначав, що 97% армії РФ діють в Україні та не здатні виконувати завдання на інших напрямках.

Українська армія з обмеженою кількістю західних озброєнь два роки успішно стримує всю російську армію

Тож стає очевидним, що “велика і жахлива” “друга армія світу” вже другий рік тотальної війни із залученням усіх компонентів (сухопутні сили, авіація флот, ракетні війська) не здатна перемогти армію України, яка багаторазово поступається Росії за кількістю населення, військової техніки, ВПК та військового бюджету. При цьому потрібно згадати, що Україна не є членом НАТО, а західні зразки озброєння становлять лише частину військової техніки ЗСУ.

Українські сили оборони, фактично не маючи бойового флоту, західної авіації, з обмеженою кількістю ракетного озброєння, змогли завдати відчутних втрат Чорноморському флоту Росії, вибити російські війська з більшої частини областей, захоплених під час блискавичного вторгнення в лютому 2022 року. При цьому Україну за територією, населенням та збройними силами можна порівняти з Польщею, за винятком лише одного – Польща є членом НАТО, а їхня армія повністю озброєна західними зразками військової техніки, включаючи бойову авіацію.

Східні кордони НАТО прикриті багатонаціональними силами – атака на них буде оголошенням війни всім країнам

Крім того, не слід забувати, що безпеку східних кордонів НАТО забезпечують багатонаціональні підрозділи за програмою “Розширеної передової присутності НАТО”, особливо це стосується країн Балтії. Це означає, що у разі російської агресії атакувати доведеться передусім війська НАТО. Для прикладу, в Естонії розміщена бригада, до складу якої входять британські, французькі, бельгійські, данські та ісландські підрозділи. Відповідно, в Латвії бригада складається з військовослужбовців Албанії, Канади, Польщі, Італії, Іспанії, Чехії, Данії та інших країн, а у Литві перебувають солдати Франції, Німеччини, Бельгії, Хорватії, Нідерландів та Норвегії. Найбільша багатонаціональна група військ (понад 11 тис., включаючи американські підрозділи) знаходиться в Польщі, на кордонах з Калінінградом, прикриваючи Сувалкський коридор. Тому будь-які військові дії проти країн Балтії доведеться починати з атак саме багатонаціональних військ НАТО, що буде означати війну проти кожної з цих держав.

Однак головним фактором, який зводить нанівець майже всі шанси на успіх Росії у прямому протистоянні з НАТО, є банальне, але наочне порівняння військових потужностей обох сторін. За усіма компонентами (особовий склад, кількість бронетехніки, авіації та бойових кораблів) Росія в рази поступається сукупній потужності НАТО, зберігаючи паритет лише в кількості ядерної зброї. Загалом можна констатувати, що шанси перемогти НАТО були реальними в розпал “холодної війни”, в 60-80-ті роки XX ст., коли проти Альянсу протистояв цілий СРСР з 15 республіками, арміями союзників по ОВД, а півтора мільйона радянських військ були в самому центрі Європі в повній готовності наступати.

Нині країни колишньої Організації Варшавського договору є членами НАТО, а з 15 республік СРСР на боці Росії може виступити хіба що Білорусь. При цьому російські війська не розміщені в центрі Європи, а майже два роки повномасштабної війни не можуть подолати лінії оборони ЗСУ на Донбасі, причому українська армія має лише обмежену кількість озброєнь НАТО.

Олег Мураховський,
юрист, магістр політології