Я – викладачка коледжу, уважно читаю публікації про наш заклад. Цього потрібно було чекати давно, бо з першого дня вступу на посаду нинішнього так званого директора пішли звільнення, суди, скарги…. Всі ці інтриги засіяли Петро Несторович і його духовний наставник Антоніна Іванівна та їхня брава команда.
Користуючись незаконно підписаним контрактом, а також байдужим ставленням голови профкому Валерія Уляновича, Петро Несторович вчиняв розправи над тими, хто колись пішов проти нього, не послухав, був неугодний йому і Антоніні Іванівні.
Були в колективі і зараз є ті, хто зловживає спиртним, частину з них він уже звільнив, але не всіх. Віктора Івановича і Наталію Іванівну — ні! А чому? Бо це його люди. Наталя Іванівна яро захищала директора під час деяких судових справ, диплом і трудова книжка її батька лежать у відділі кадрів коледжу, хоча фактично він не проводить пари.
Оточенню Петра Несторовича можна все, як колись в Римі: друзям — все, ворогам — закон. Так, Антоніна Іванівна, за фахом викладач музики, після скорочення посади заступника директора хотіла мати будь-яку посаду й призначається керівником викладачів фізвиховання, виконує обов’язки вченого секретаря незрозуміло якої вченої ради і реально керує коледжем. Вона заполонила ВНЗ нікому не потрібними книгами і брошурами свого авторства, над виданням яких працюють залежні від неї викладачі. Всі студенти і викладачі змушеті купувати їх. Ось і зараз будуть змушували студентів купувати чергові книги цього автора широкого профілю. Незважаючи на те, що вона лише керівник секції фізвиховання, продовжує керувати захистом курсових робіт, бо це дуже прибуткова справа: їй оплачують офіційно за кожного студента зверх навантаження. Також курсові роботи є предметом торгів, кожна робота продається за 400-500 грн., залежно від оцінки. Одні й ті самі курсові ходять по кругу, продаються одним студентам, на другий рік – іншим. Як поціновувач мистецтва вона колекціонує картини, вишиванки, творчі роботи студентів і торгує ними налагодженими каналами навіть за кордон.
Петро Несторович не може справитися із своїми обов’язками, тому Віктор Іванович і Юрій Миколайович є наглядачами-«смотрящими» в коледжі, мають дуже багато повноважень, яких немає в жодному законі про освіту, ні в посадових інструкціях викладача.
Є коло викладачів, яким постійно дають премії, заносять на дошку пошани, дають звання, категорії, навіть медалі. В це коло входять викладачі, які слідкують за колегами, інформують, регулярно вітають його й Антоніну Іванівну з усіма святами, приносять мзду. Викладачів, які просто працюють, не служать Петру Несторовичу й Антоніні Іванівні, ніхто не помічає. Продовжує працювати Валерій Миколайович, якого взяли відповідні органи за хабар. Петро Несторович взяв його на поруки, створюють йому імідж великого волонтера.
Саме керівництво коледжу та його свита пари не проводять, журнали пусті, а оцінки ставляться в кінці не тим, хто знає, а тим, хто знайшов доріжку до Петра Несторовича.
Профспілкова організація фактично є кишеньковою завдяки пасивності її голови, не захищає членів профспілки, а виконує всі вказівки Петра Несторовича. Як викладач фізвиховання Валерій Улянович, м’яко кажучи, викликає іронію, заняття проводить у парку, хоча поряд є стадіон, але він не хоче показати свій рівень викладання. Найкраще в нього виходить заняття з студентами на території коледжу, коли в руках студентів лопата, віник, граблі, мішки.
Якби був вибір, я б залюбки змінила роботу, але куди підеш? Петро Несторович і його команда тримають колектив у кліщах страху.
З повагою,
Ольга Нестерук
(прізвище автора змінено)
