Бо саме в цьому році виповнюється 300 років, як нібито український гетьман здав його у банк Лондона. Чому син М. Коцюбинського не доклав зусиль, щоб повернути ці кошти? А Хрущов проігнорував запит із Лондонського банку про нащадків Полуботка? Про це доповідав президент України у ВР!

Як вам такий кейс? Далі — ще цікавіше.

Ось що писала впливова польська газета у 2020 році: хочете вірте, хочете ні, але у Лондоні під час пожежі в підземеллі знайдено скарб гетьмана Полуботка.

«Ще в 2014 році, під час проведення будівельних робіт під котлован для майбутньої мечеті в престижному лондонському районі Вест-Енд (West End), було розкрито підземелля на місці колишнього банківського сховища. Воно було закинуте ще з часів Великої пожежі (Great Fire of London). Там і знайшли цінності, які вважалися втраченими. Зокрема там зберігалися 4 бочки з золотими монетами, залишеними гетьманом Павлом Полуботком. Вони збереглися і навіть не обгоріли. Природно, їх вміст також не постраждав.

У сховищі були виявлені кілька десятків 40-галонних (близько 180 літрів) діжок з мадагаскарського дуба, які використовувалися з 16-го по 19 століття для зберігання дорогоцінних металів.

У чотирьох з них, як випливає з виявленої там же прибутково-видаткової книги, знаходиться понад 400 тис. монет, що були викарбувані Бердичівським монетним двором золотих дукатів. Крім дукатів, там знаходилися і цехіни, а також невелика кількість крюгеррандів.

Кожна з діжок вміщує рівно 101 тис. цих одноунцієвих монет, так що загальна вага сягає понад 12,56 т, або близько $ 1 млрд за поточним біржовими цінами, і це якщо брати до уваги тільки вартість самого металу.

Однак при експертизі монет виявився несподіваний факт: золотим був тільки поверхневий шар, а основна маса (понад 90%) — з родію».

Спектральний і радіовуглецевий аналіз показали, що родій був здобутий в нині виснаженій мідній шахті неподалік від Говерли.

Настільки висока цінність родію викликана тим, що він є ідеальним матеріалом для створення покриттів.

Іншими словами, танк, балістична ракета (боєголовка), підводний човен або літак з таким покриттям стають абсолютно невразливими як для вже існуючих, так і перспективних зразків лазерної зброї.

Розслідувачі переконують, що саме цей знайдений скарб вплинув на вихід Великобританії із ЄС.

Бо в такому випадку все знайдене вона має право присвоїти. А не мізерний відсоток від Хартії ЄС.

А ось якщо проявить добру волю і поділиться з Україною, як передбачено міжнародними законами, 50x50, то кожен українець може отримати не тільки 38 кг золота, але й невразливе для жодної зброї у світі озброєння, покрите цим знайденим металом — родієм.

І тому родій у сто разів коштує більше за золото.

Та ну, це фантастика! — скажете ви.

Але чому ця неймовірна історія має стільки історичних заяв перших осіб держави та офі­ційних запитів?

Бо ж ще царська росія це робила. Інтрига полягає й у тому, що син українського письменника Михайла Коцюбинського Юрій до того, як стати катом власного народу, зустрічався із правнуком Полуботка. Він пропонував всі кошти віддати Україні, а йому лише 1 відсоток. Але Юрій Коцюбинський проігнорував це.

Лише деякі із фактів.

У листопаді 1723 року гетьмана Павла Полуботка заарештували та ув’язнили в Петропавлівській фортеці. Згідно з легендою, перед арештом Полуботок таємно віддав на зберігання 200 тисяч золотих монет банку до Англії під 7,5%. Сума грошей, банк і відсотки варіюються: деякі джерела указують на дві бочки із золотом. У заповіті Полуботок нібито залишив 80% золота на майбутнє незалежної України, а решту — своїм правонаступникам.

Історія набула широкої популярності 1907 року, коли була опублікована в ро­сійському журналі «Новий час» професором Олександром Рубцем. 1908 року Міністерство закордонних справ Росії виписало російському консульству в Лондоні ордер на розслідування.

У 1922 році до посольства УРСР у Відні звернулася людина, що приїхала з Бразилії і назвалася Остапом Полуботком — прямим нащадком одного з синів гетьмана. Він показав послу Юрію Коцюбинському фотокопію документа про вклад Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у на­дійному місці, та запропонував угоду: він передає право на отримання грошей уряду УРСР, а за оригінал він отримає один відсоток накопиченої суми. Однак спроба переговорів з Банком Англії завершилась нічим.

Надалі час від часу ця тема привертає до себе увагу. Так, у хаотичний час розпаду Радянського Союзу історія знов привернула увагу громадськості. Інтерес до золота Полуботка збігся з візитом до Києва в червні 1990 року прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, коли поет Володимир Цибулько оголосив, що якщо золото буде повернуто, то на кожного громадянина незалежної України припаде 38 кг. Український парламент розпорядився створити спеціальний комітет на чолі з Петром Троньком, який відвідав Лондон, але золото знайдено не було.

Ще згадують про запит,  отриманий за часів Хрущова з Лондона про спадкоємців Павла Полуботка, на який, не ро­зібравшись, Інюрколегія відповіла, що спадкоємців не виявлено. Про це 1991 року допо­відав у Раді Леонід Кравчук, 1-й Президент України.

Як бачите, історичних фактів більше ніж досить.

То що ж тут грає за наявність такого скарбу — гетьмана не арештували вдома і несподівано. Він їхав до Петербурга на прийом до царя після звернень про безчинства московської влади в Україні.

Знав, що може не вернутись. Зрозуміло, що наказний гетьман був багатою людиною, тому не міг не подбати про свої скарби. Про Павла Полуботка у росімперії писали як про «одного із найбагатших у Малоросії». То де його багатства? Про конфіскацію чи передачу комусь — ніде жодного слова.

Тогочасна Центральна Європа була майже вся залежна від Османської імперії чи росії. Та і Швейцарія тоді ще не мала нейтралітету, а була бідною країною.

США тоді ще були 13-ою колонією Великобританії. Тому зрозуміло, що саме туди міг точно покласти свої скарби Полуботок.

29 грудня 1724 року, приблизно о 15.00, у камері Петропавлівського каземату Санкт-Петербурга у віці 64 років, не витримавши тортур, помер наказний гетьман Лівобережної України Павло Полуботок.

За ґратами він опинився за те, що прагнув захистити бодай якийсь суверенітет України. 22 травня 1723 р. його із найвищими козацькими старшинами викликали до тодішньої імперської столиці, де звинуватили в організації... антиро­сійської діяльності та підбурюванні населення.

І якщо навіть всі наведені факти та гіпотези — це красивий міф, то згадаймо, що в ці різдвяні та новорічні дні чоловік, який мав величезний спадок, був, як би тепер сказали, олігархом, помер у страшних муках, ставши на захист суверенної України: тільки вдумайтесь — закатували до смерті Гетьмана! Це як би зараз Залужного!

Ми згадаємо й інших гетьманів, які піддались нелюдським тортурам московитів! Бо звідти йшла смерть… завжди! Як і зараз.

І ми маємо в пам’ять про ось таких предків знищити цю імперію зла. І тоді кожен українець буде сам для себе, ближніх, країни і світу золотом. А скільки це буде — 50-80 кг чи 120 — важтесь собі на здоров’я!

А якщо серйозно, то нашій дипломатії все-таки треба покопатись ще раз після сенса­ційної заяви про знахідку у 2020-му у Великобританії. Бо таких звернень, принаймні офі­ційних, точно не звучало.

Неймовірне може запросто стати реальністю, і навпаки. Життя і доля дуже непередбачувані. Як людини, народу, так і країни та світу.

Тетяна РЕДЬКО