Свобода слова в Україні, на жаль, також стає заручницею війни. Вже майже половина періодичних друкованих видань закрилось. Не змогли впоратись з непомірними цінами на енергоносії, газетний папір та інші витратні матеріали, які уже сягнули світового рівня. Але світові ціни на газети для українців залищаються недоступними.

До того ж делікатна ситуація, в якій опинилася Україна під час війни на два фронти, – з агресором та з корупцією, – багатьох чиновників надихнула на думку, що замовчування випадків корупції серед українських можновладців, створить гарну картинку для західних партнерів. Мовляв, ми вже від неї позбавились.

Але спроба видати бажане за дійсне в нашому кіберсвіті виглядає просто жалюгідно. Як і начальство, котре сподівається закрити рота журналістам і творити безкінечно своє беззаконня.

Власне, як це триває уже багато років у глибинці на Вінниччині. Це лише один епізод нескінченної одисеї владних зловживань, про які я з величезними зусиллями намагаюся вкласти у вуха обласному та київському владному бомонду.

19 грудня 2022 року Ямпільською поліцією, Вінницької області, було розпочате ініційоване мною кримінальне провадження за ознаками правопорушення, передбаченого ст.171ч.1 КК України. Йшлося про відверте перешкоджання журналястській діяльності представниками місцевої влади. З тих пір прокуратура, яка пильнує за законністю, чомусь десять разів погоджувалася із незаконними закриттями поліцією цієї справи. Це вже дійсно єдиний мій марафон заради правди без прикрас, об”єктивності та справедливості.

Про розгляд в судах, в тому числі і Вінницькому обласному апеляційному суді, моїх скарг на незаконні постанови дізнавача я відзняв і показав, зокрема, на своєму каналі в ЮТУБ багато репортажів. Вони викликали чималу зацікавленість, особливо в середовищі журналістів, юристів. Ці викривальні репортажі перепоширювалися групою "Національна Спілка Журналістів України", редакцією газети "33-й Канал", з якою співпрацюю, та багатьма іншими.

Вцілому, десятки тисяч людей їх побачили і відреагували. Здавалося б, нічого не завадить мені і в подальшому задовільняти цей інформаційний суспільний інтерес на суспільно значиму - церковну справу.

Та не тут то було... 11 грудня у судовому засіданні, слідчий прокурор Компанієць В., той самий, який безуспішно виступав проти мене і в апеляційному суді, не дав мені, потерпілому,  дозвіл на поширення відео із судової зали про цей процес.

Слідчий суддя Т.Гаврилюк, як і в апеляції - з поліцією, охоче погодилася з його, на мій погляд, дуже підозрілою забороною хоч і задовільнила мою скаргу до суду.

Як це було - дивіться на відео.

Прошу вибачення в громадськості, що через цю дивну заборону я не можу показати вам хід розгляду по суті моєї скарги судом. Хоч, як вже говорилося, як не парадоксально - суд задовольнив мою скаргу і повернув поліції незаконну постанову.

Не сумніваюся, що місцева прокурор і в подальшому буде добиватися в судах заборони публікування в ЗМІ моїх репортажів із зали суду в цьому провадженні. Не вірю в те, що він дбає про якусь таємницю слідства. Про суть цієї справи, як вже було сказано, я широко розповів, протягом року в багатьох репортажах із зали суду. Переконаний, що насправді прокуратура і ті, хто за нею стоїть, мають зовсім інші інтереси - закрити рот журналісту в справі про УПЦ (МП), яку аж ніяк не можу назвати законослухняною.

Дивна симпатія місцевих чиновників до московської церкви викликає у мене стурбованість. Можливо, вони вже поповнили ряди 5 колони і працюють на користь агресора? А, може, московські батюшки їм добряче доплачують зі своїх "зрадницьких тридцяти срібляників", за які їх купив новітній Іуда корило гундяєв?

Ось на ці запитання я і хочу знайти відповідь. І, навіть, в одинадцятий раз піду на те, щоб вивести на чисту воду це корупційне кубло.

Василь Кізка,
Заслужений журналіст України