Стало відомо, що саме на це місто летіло найбільше безпілотників та ракет. Навіть деколи більше, ніж на Київ. Тому наші журналісти не могли не побувати в цьому легендарному місті. Старокостянтинів зустрів нас снігом і стриманіс­тю місцевих жителів. Ми вже знали один із висновків: журналісти проаналізували маршрути ворожих безпілотників протягом вересня та жовтня, а також наклали їх на мапу України. Так стало відомо, що най­більше шахедів рухається через Вінницьку область. Аналіз оприлюднили у виданні Texty.org.ua.

«Ми наклали на карту всі приблизні маршрути ворожих повітряних атак, які тривали з 6 вересня по 3 листопада. Дані нам надав телеграм-канал monitor. Маршрути приблизні, як і точки їх початку та кінця. Але на карті атак шахедів видно одну річ: чимало їх летить із Криму. Деякі, запущені з Криму, повторюють горезвісний середньовічний «чорний шлях», яким татарська орда робила набіги, а потім гнала захоплених в Україні невільників на продаж. Дрони здебільшого не дають спокою Старокостянтинову, що на Хмельниччині», — йдеться у матеріалі.

Якщо поглянути на мапу атак ворожих безпілотників, то видно, що всі повітряні маршрути, спрямовані на захід, пролягають через Вінниччину. Дослідники дійшли висновку, що існує два найпопулярніші шляхи дронів. Вони ціляться у Старокостянтинів, де знаходиться військовий аеродром, і у Хмельницький. Нижній шлях проходить поруч з трасою Е50, верхній — на стику областей.

Попри масовість і складність атак, зараз ворог рідко досягає цілі. Українська ППО багатокомпонентна й продумана, зазначають у Повітряних силах ЗСУ.

Місто Старокостянтинів вже давно славилось своїм аеродромом. І рашисти знають, що тут розміщена 7-ма бригала тактичної авіації. І це саме її літаки несуть ракети, які найдошкульніше б’ють по рашистах. Такими було потоплено десантний корабель «Новочеркаськ». І якщо Вінницю, через розміщений тут штаб ПС ЗСУ, негласно називали столицею неба, то Старком (так місто називають місцеві) — важковаговиком авіації.

— Але ж це зрозуміло, що ми подбали про те, щоб літаки та інше розмістити у надійному місці і подалі. Невже не зрозуміло, але до нас цих шахедів часом летить роями.

І не тільки шахедів. Наші ППО їх, в більшості, збивають. А ще ворог спрямовував на Старком «Кинджали». Як і на Вінницю.

Тепер ця 7-ма бригада — гордість і оплот ЗСУ. Її командири та підлеглі удостоєні багатьох нагород. Але ми дізнались від старших пілотів, тих хто у відставці, чому ця дивізія була перейменована в бригаду і як командира та пілотів ще у 90-х завербувало російське ГРУ. Він викрав прапор підрозділу, а його пілоти, в основному росіяни, викрали шість найсучасніших літаків. Керував цією операцією ро­сійських спецслужб завербований ними заступник командира Лапін.

Ось що нам розповіли:

— Спочатку відбувається перша змова — нібито інспекція під керівництвом Головнокомандувача ВПС СНД дивізії, літаки якої знаходились у Старкомі. Під час неї мали злетіти і зникнути з України десятки літаків. Але в останню мить віддані Україні військові викочують на злітно-посадкові смуги зенітні комплекси і під прицілом наших ППО змовники здаються.

Але ГРУ знову у грі. І вже вербують безпосередньо зрадників серед командування і пілотів. Найактивніше працюють саме із дивізією, що в Старкомі. Бо літаки, які там були, най­більше цікавили Росію. Вербують її керівництво. Серед них і заступник командира Д.Лапін. А ще сам комбриг А.Чорний. Дивно це звучить, але командир та заступник зуміли налаштувати проти України чимало військових пілотів та штурманів.

Діяли за вже відомим принципом — ставили за приклад службу в РФ та які там зарплати.

Коли із штабу ВПС Вінниці і Міністерства оборони приїхали приймати присягу, частина пілотів, в більшості росіяни, відмовились це робити. Присяга була зірвана. Бо ж завербованим пілотам ставило вже цілі ГРУ РФ.

Тоді було наказано зі штабу взяти кожен літак на ланцюг, пристебнути і злити паливо. Ключі від штурвалів здали командуванню. Начебто все надійно було. Жоден політ не мав права відбутись до складання присяги.

Тим часом завербована група змовників вже прокладала шлях втечі разом із літаками. Перший рапорт про політ від командира був відмовним. Другий дозволили за умови, що на борту буде командування дивізії.

І воно було в особі того самого Лапіна. Він затверджує у вищого командування детально план… крім кінцевого пункту. Бо ж всі розуміли, що це буде аеродром Старкома.

Але це було не так. 9 бомбардувальників піднялись у небо із пілотами і штурманами. Лапін особисто перевірив дозаправку. Бо вже знав, що полетять до РФ і сюди не повернуться.

Серед зрадників співбесідники пілоти-ветерани згадували не лише Лапіна, але й пілотів Д. Го­ловіна та М. Ковтуна. Всі, хто викрав літаки, були росіянами. Як і штурмани. За винятком двох.

Із 9 літаків, що піднялись у небо, повернулись лише 3. Їхні пілоти не захотіли слідувати наказу зрадника — заступника командира дивізії. І це були пілоти за національністю українці — П. Малий, М. Саленко, І. Савін. А 13-го лютого реш­та, на чолі із заступником командира дивізії Лапіна, злетівши у Старкостянтинові, відхилилась від курсу і посадила свої літаки в Росії.

Одразу виникає запитання: ну і що? Полетіли і посадили! Це ж українські літаки, їх усі треба вернути, протести заявляти, у міжнародні суди заявляти. Але сталось протилежне. Цю крадіжку століття просто «зам’яли».

Були серед них ті, хто ділився, як їх запитували з землі: «чому змінили курс» «ви куди», «що ви робите», а ті заявляли: «сядемо — побачите».

Невдовзі зрадників зустрічали у РФ в Шаталово.

А на запит видати пілотів та літаки з боку України РФ відповіла відмовою. А далі вже командир дивізії приїхав до кабінету на власному авто і викрав звідти прапор дивізії тактичної авіації та виїхав з ним до РФ. За одними твердженнями, це був Чорний, за іншими — начальник штабу Криштопа.

За звичаями, якщо прапор втрачений, підрозділ розформовується. Але на місці тієї сумнозвісної частини утворили іншу, і тепер там дислокується вже із власним прапором 7 бригада тактичної авіації ім. Петра Франка. Саме вона є підрозділом Повітряних сил України і підпорядковується безпосередньо його командуванню.

На час зради командира та підлеглих пілотів це був 7-й бомбардувальний авіаційний полк. З 2008-го — 7 бригада тактичної авіації. У її під­роздлі СУ-24 М, Су-24 МР, навчальні літаки Л-39 та «Альбатрос». Названа на честь українського льотчика УГА, співзасновника Пласту. Сина Івана Франка.

Знайомі однополчанам розповідали, що жоден із зрадників-крадіїв літаків не зумів у РФ зробити кар’єру. Хоч і називали тут головну причину — мовляв, «злиняли, бо хотіли літати». Їх усіх, без винятку, не посадили більше за штурвал. Бо хто його довірить зрадникам? Хто зраджує раз, зрадить і другий…

Ось така резонансна історія трапилась тоді у Старкомі. І хто знає, може, ті шість вкрадених літаків тепер бомблять нас? І так настирливо привиди з минулого намагаються знищити місто авіаторів? А ті ж пілоти-зрадники тут позалишали свої сім’ї, дітей. Деякі різними хитрощами перебрались до Росії. І це був не один випадок, коли саме так викрадали літаки зрадники України.

«Ну як після таких цинічних кидків можна було кацапам вірити? Потім ще якісь меморандуми підписувати, ядерну зброю віддавати? Ви що, сліпі були?» — запитає нас не одне покоління.

А ми їм самокритично відповімо: через байдужість більшості недалекоглядної, а часом злочинної політики влади за ці помилки розплачуються діти. Тут, як ніхто, це відчула на собі кожна сім’я військових пілотів. На місцевому цвинтарі вже десятки свіжих могил. Тих, хто полетів у вічне небо.

«Напишіть: Старком тримався, тримається і буде триматись», — так прощались з нами у Старокостянтинові, що на Хмельниччині. А цю історію про зухвале викрадення літаків і зраду керівництва ми розповіли лише для того, щоб всі винесли урок: рашистам не можна вірити ніколи!

Тетяна РЕДЬКО