Сьогодні московська імперія зла вбила добровольця і поета, фотографа Кривцова Максима і його рудого кота…
Поет Максим Кривцов пішов на війну добровольцем у 2014 році. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022-му повернувся на фронт. ДалІ — позивний автора.
Максим Кривцов встиг видати лише одну свою збірку “Вірші з бійниці”. Вона потрапила в список найкращих книг 2023 року за версією українського ПЕН-клубу.
Його життя забрали в 33 роки.
* * *
«Я поверну собі своє життя,
обіцяю»
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва.
Там і кава і тістечка, і модний одяг, намисто, музика
та балкони з неймовірним виглядом.
Я бачив,
як туман обіймає хмарочос –
ніжно та тихо.
«Любові не існує»
написано на іншому поверсі цього закладу.
А ще не існує моря,
не існує повітря,
не існує снів
і мене,
але кава тут добра.
Знизу хтось дописав:
«Сонце, хто тебе змусив так думати?»
А я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції,
міни, які падають поруч,
завʼязана туго на шиї мотузка зими,
частини людини,
розкидані-розгублені по полю
химерно та неохайно,
сон, який змушує кричати,
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну,
і сонце,
яке заховалось в підвал,
бо повітряна тривога.
Дійсно,
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
Кілька днів разом з дорогою.
Я бачусь із друзями,
ліплю з глини,
вперше за два роки випікаю чізкейк,
який так собі вдався.
Разом з подругою спостерігаємо,
як кішка зими схопила мишку вулиці,
тримає.
Я можу дихати.
Дорогу напроти перебігає дівчина,
тримаючи на повідці великого худого пса.
Десь виринають останні поверхи хрущовок,
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами.
Ще трохи –
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста,
вигулювати великого пса,
смажити яєшню,
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями.
Це небезпечно,
це дуже небезпечно.
Спокійне життя – це хвороба.
Викинь ці думки
наче використані бахіли,
втікай звідси
в свій бліндаж,
в своє болото,
в свої міни.
Я поверну собі життя.
Я поверну собі життя?
Обіцяю
За кілька днів до вбивства він написав пророчий вірш:
Я проросту фіалкою #вірш_з_бійниці Максима Кривцова
Моя голова котиться від посадки до посадки,
як перекотиполе
чи мʼяч.
Мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні,
мої ноги
розтягнуть собаки та коти,
моя кров
вифарбує світ у новий червоний.
Pantone людська кров.
Мої кістки
втягнуться в землю,
утворять каркас,
мій прострелений автомат
заржавіє,
бідненький.
Мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям.
Та скоріше б уже весна,
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
