Про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю доктора економічних наук, голови Вінницької ОДА, який керував областю з початку війни (2014 — 2019 р.р.) і розуміє усі можливі виклики, депутата облради декількох скликань, а зараз голови ГО «Ми — Вінничани» Валерія Коровія.
– 2023-й фінансовий рік: які його найбільші досягнення і найбільші прогалини?
– У минулому році індекс інфляції склав 5%, хоча прогнозувалося на рівні 28%. У бюджетній сфері, на відміну від попереднього 2022 року, без перебоїв працювали органи державного казначейства, в цілому система функціонувала.
Разом з тим ми повинні розуміти, завдяки яким чинникам досягнута ця макроекономічна стабільність. На жаль, ми маємо цілий ряд серйозних викликів. У першу чергу, це дефіцит торговельного балансу — 34 млрд дол. За 2023 рік імпорт збільшився на 17%, а експорт зменшився на 7%. Це спричинило багато питань щодо розвитку економіки у 2024 році.
Якщо подивитися на структуру внутрішнього боргу, то за 2023 рік він сягнув 5 трильйонів гривень. Видатки загального фонду склали 3,1 трильйона гривень. Ми повинні зрозуміти, що війна коштує дуже дорого. Бо порівняно з 2021 роком видатки державного бюджету зросли майже втричі. В той же час дефіцит бюджету за минулий рік склав майже 1,5 млрд грн, — це величезна сума коштів, але при цьому Україні вдалося забезпечити відносну макроекономічну стабільність.
Відповідь на це криється у тому, що нам вдалося заручитися підтримкою наших міжнародних партнерів. Тому що із цих 3,1 трильйона гривень видатків державного бюджету, реальна економіка спромоглася закумулювати у вигляді податків і митних платежів всього-на-всього один трильйон гривень. Виникає логічне запитання: а де брати решту? Майже 600 млрд грн було отримано шляхом облігацій внутрішньої державної позики — це кошти, які позичав уряд через банківські інституції. І півтора трильйона гривень — це фінансова допомога наших західних партнерів, із яких 400 млрд грн — це грантові кошти і 1,1 трильйона гривень — це довгострокові кредити, які надавалися для покриття дефіциту бюджету. Ось це все в комплексі забезпечило макроекономічну стабільність.
Макроекономічна стабільність — це результат фінансової підтримки міжнародних партнерів
– До якого часу ми можемо розраховувати на таку відносну економічну стабільність?
– Ми уже сьогодні бачимо різні дискусії в Європейському Союзі. Позицію Угорщини, яка виступає проти макрофінансової допомоги України у 2024 році. А у Сполучених Штатах Америки дебати навколо оборонної програми для України. Усі ці події впливають і на валютний ринок у нашій державі.
Тому ми зараз маємо дуже відповідальний період, бо на початку січня закладаються підвалини розвитку і функціонування української держави на майбутній фінансовий рік.
– А чим запам’ятався минулий фінансовий рік для Вінниччини?
– Якщо відштовхуватися від статистики виконання місцевих бюджетів, то тут суттєву роль відіграло ПДФО, перш за все, з військових. У цілому по Вінницькій області це приблизно 3,5 млрд грн. Але з жовтня минулого року після внесення змін до формування державного бюджету військового ПДФО перейшло у держказну. Та завдяки запасам з попередніх місяців успішно вдалося виконати як обласний, так і місцеві бюджети.
Але уже сьогодні досить гостро стоїть питання балансування місцевих бюджетів у 2024 році. Тут будуть суттєві обмеження зокрема капітальних видатків, особливо щодо тих програм, які вже розпочалися. Може так статися, що для їхньої подальшої реалізації у бюджеті не буде коштів, адже потрібно буде фінансувати соціально захищені статті.
У силу недосконалості і недозавершення реформи місцевого самоврядування, у 2023 році стали відчутними такі турбулентні процеси, які пов’язані із фактичною руйнацією системи регіонального управління. Це породило досить специфічну ситуацію, коли кожна громада розвивається сама по собі. Турбує мене те, що досить помітна була неузгодженість позицій і різне бачення ситуацій обласною радою та державною адміністрацією, яка є, по суті, виконавчим органом обласної ради. Якщо не буде знайдений взаємовигідний компроміс, то ця розбалансованість буде досить боляче вдаряти по розвитку нашого регіону загалом і фінансової сфери зокрема.
27 громад Вінниччини перевиконали бюджети за рахунок військового ПДФО
– Як розвиватися громадам після того, як вони втратили військовий ПДФО?
– У Вінницькій області 63 громади, сюди ще можемо додати обласний бюджет — 64-й. Так ось, податок на доходи фізичних осіб від військових отримували лише 27 громад.
І, як правило, це великі громади. Наприклад, місто Вінниця — це майже 700 млн грн.
Більшість громад військового ПДФО не отримували. Це переважно сільські території, які часто покладалися на соціально відповідальний бізнес. Саме реальні кроки співпраці з бізнесом можуть стати інструментом для розвитку економіки тієї чи іншої громади. Мають бути відповідні умови для розвитку аграрного бізнесу. Саме агропідприємства сплачують четверту групу єдиного податку у місцеві бюджети. Це і робота з власниками сільськогосподарських підприємств по виплаті орендної плати за земельні паї. Адже ПДФО з цих коштів знову ж таки буде надходити до місцевих бюджетів. Це й розвиток малого бізнесу, єдиний податок від яких також надходить до місцевих бюджетів. Стимулювання бізнесу, пов’язуваного із будівництвом, введення в експлуатацію об’єктів для бізнесу, тому що податок на на земельні ділянки — це, знову ж таки, податки і збори місцевих бюджетів.
Одним із важливих інструментів для розвитку громад можуть стати міжнародні гранти. Як відомо, Україна — кандидат до членів ЄС, і уже розгортаються комплексні рішення реалізацій програм, які будуть направлені на допомогу деяких ТГ. У Вінницькій області є багато прикладів залучення грантових коштів. Це зокрема такі проєкти, як USID, Despro. Зараз дуже важливо на рівні громад через інститути розвитку громадянського суспільства формувати ту категорію фахівців, які будуть спроможні активно долучатися до грантової роботи. Це працює, ми це бачимо по досвіду наших східних сусідів: Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія, Румунія уже проходили цей етап. Вони розвивалися, у тому числі завдяки грантам: на інфраструктурних об’єктах, соціальних, освітніх, медичних проєктах.
На зарплату військовому працює 8 платників податків
– 2024 рік уже називають переможним, чи може він таким стати в економіці?
– Мене турбують такі контраверсійні речі, коли суспільство заколисується, нав’язуються певні очікування, які можуть і не справдитися, тоді настає велике розчарування.
Насправді ми повинні чітко розуміти, що війна в економічному плані — це колосальні витрати, які лягають на кожного з нас. Теза про те, що всі повинні воювати — дуже патріотична! Але для того, щоб виплатити одному військовослужбовцю 30 тис. грн при середньомісячній зарплаті в Україні 20 тис. грн, потрібно офіційно працевлаштованих 8 платників податків. Підкреслюю: офіційно працевлаштованих. А якщо враховувати, що військовий повинен бути забезпечений амуніцією, обладнанням, належним харчуванням, зброєю, то кількість платників податків на одного військового в рази зростає. Тому ми повинні бути успішними і в економіці. Економіка повинна працювати на перемогу!
Дуже спрощене уявлення чомусь виникає навколо питання мілітаризації економіки. Немає прагматичної дискусії і роз’яснення: а що сьогодні означає перехід економіки на військові рейки? Якщо ми маємо великі видатки на оборонну сферу, а на місяць в середньому на оборонну програму витрачається 180-190 млрд грн, то це не лише на виплату грошового забезпечення військовослужбовців. Можна тільки уявити, яка сума коштів могла піти на реальну економіку для того, щоб працювали підприємства машинобудування, швейні фабрики, щоб виконувалося державне замовлення на харчування, щоб своєчасно проводилися тендери. На превеликий жаль, ми поки що цього не спостерігаємо. Чомусь розраховували тільки на допомогу Заходу. Хоча Україна має серйозний потенціал, у тому числі і в питаннях оборонної галузі і промисловості. Впевнений, що 2024 рік має стати базовим усвідомленням і стимуляцією переходу України на військові рейки. В першу чергу, потрібно розвивати ті галузі, які мають працювати на оборону.
Вінниччина виграє від земельної реформи
– Як змінить українську економіку земельна реформа, адже тепер юрособи зможуть приватизовувати до 10 тис. га землі?
– Це дуже контраверсійне питання, на якому політично спекулюють. Ми ж бачимо, що багато чого навколо ринку землі було в тіні. Відомо, що уже два роки, як купувати землі мали б і фізичні особи, а фактично землею користувалися юрособи. Це свідчить про те, що використовувалися різні фактори, щоб обійти мораторій. Якщо зараз відкрити баланс будь-якого сільгосппідприємства, то ви там не побачите землю як таку.
На сьогодні відкриваються такі можливості, що капіталізація цих сільськогосподарських підприємств різко почне зростати. А зростання валютного балансу буде робити їх привабливими для банківських кредитів, реалізації інституту іпотеки і в цілому активізувати інвестиційну діяльність у сфері аграрного бізнесу. Це неодмінно потягне за собою і поступове, але серйозне зростання ринкової вартості землі сільськогосподарського призначення. Навіть зараз, коли землю купували по нормативно-грошовій ціні, дельта залишалася в тіньовому обігу. Відтепер такої потреби не буде, більше того, юридичні особи будуть зацікавлені збільшити оцінку вартості землі, щоб зростала капіталізація аграрного бізнесу. Тому підкреслюю: цей фактор позитивно вплине на залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Вінницька область від таких процесів лише виграє. У виграшній ситуації будуть сільські території і місцеві бюджети.
Вибори-2024 — проблема довіри
– Чи можливі вибори у 2024 році? І чи залежить від можливої зміни влади економіка воюючої країни?
– Це надзвичайно серйозне питання, особливо для країни, яка хоче спиратися на демократичні цінності. В чому зараз базова проблема? За соціологічними опитуваннями, рівень недовіри до Верховної Ради зріс до 70%. Цілком очевидно, якщо такий високий рівень недовіри, то є загальне прагнення щось змінити. В той же час є війна, коли провести вибори неможливо. Але що робити: чи може Верховна Рада, якій люди не довіряють, всіх об’єднати, щоб перемогти і рухатися вперед?
Демократичне суспільство покладається на довіру. Тому перед українською владою стоїть велике питання: як зробити так, щоб повернути довіру до законодавчого органу, яким є Верховна Рада?
У цьому питанні можна покладатися і на світовий досвід. Наприклад, в Ізраїлі, як тільки почалися бойові дії, був створений «Уряд національної єдності». Фактично різні політичні сили підписали пакт про спільну відповідальність за країну. Чи може Україна піти таким шляхом? Може. Але тоді гостро постає питання, що робити з українським урядом, його переформатуванням? Ці рішення уже зараз потрібно шукати. І вони є!
– Західні партнери зацікавлені у виборах в Україні у 2024 році?
– Зрозуміло, що в середині країн — наших партнерів – тривають свої політичні процеси. Тема війни в Україні там активно обговорюється. Ми бачимо, яка дискусія виникла навколо Республіканської партії щодо оборонної допомоги Україні. Окремі політичні сили відкрито запитують: чому Україна як демократична держава не проводить вибори? І коли у нас розказують, що через війну, то вони наводять приклад весілля у Львові чи переповнених ресторанів у Києві… Тому вважаю, що ми маємо бути на одній хвилі з нашими міжнародними партнерами і спільно шукати рішення, які б сприймалися суспільством і в Україні, і в політичних елітах Заходу. Бо якщо ми будемо рухатися, як лебідь, рак і щука, то Україну чекає досить непростий шлях.
Спілкувалася
Людмила ПОЛІЩУК
