23 роботи жінки-воїна були виставлені у вінницькому Будинку офіцерів. На своїх картинах вона змальовує майстерно підібрані пейзажі рідної країни – від Карпат до старовинних вуличок Бахчисараю. Багато картин зображують квіти усієї палітри природи України.

– Я хочу показати красу рідної Вінниччини. Дуже люблю рідне місто та країну, тож завжди буду показувати їхню красу й велич. Така моя місія митця. А взагалі творчість у мені «живе» змалечку. Найперший свій малюнок я намалювала у два з половиною рочки. Мій дідусь Феодосій Феофанович Сарабун — заслужений вчитель України, письменник, журналіст-фотограф, інвалід Другої світової війни, який був у полоні, втратив ногу, але не здався життєвим бідам, прищепив мені любов до малювання та книг. Він особисто був знайомий із легендарним льотчиком Маресьєвим, дружиною Миколи Островського, спілкувався з Олесем Гончаром, — розповіла лейтенант Наталя. — Перші творчі кроки я робила у рідному селі Пирогів Тиврівського району. Вже переїхавши із батьками до Вінниці, вчилась у художній школі. У політехнічному інституті легко давалось креслення, малювала стінгазети! І водночас мріяла стати військовим.

– Вас ще з дитинства приваблювали армія та творчість?

– Так, одночасно. Крім дідуся, мій хрещений та рідні дядьки — кадрові військові. Один зв’язківець, інший моряк. І я змалечку захоплювалась їхньою формою, поставою. Після закінчення університету пов’язала свої життя та долю зі службою. Спочатку цивільним фахівцем, далі рядовим бійцем, а нині я вже офіцер. Чоловік теж військовий за фахом, вже на пенсії. А я нині служу та малюю! До речі, я ще й написала пісню-вітання для своїх колег-зв’язківців з Повітряних сил. Сама підібрала музику, слова, а з неї згодом зробили кліп. А ще брала участь у конкурсі патріотичних малюнків серед військовослужбовців ПС ЗСУ від своєї частини.

– А як почали малювати пейзажі? Скільки вже у Вас робіт?

– У вересні минулого року чоловік мене підтримав. Удвох придбали фарби, мольберт у художній студії, і вже увечері я сіла за натюрморт із трояндами. Чесно кажучи, сама була вражена. Чоловік теж. Так «народилась» моя перша робота — «Жовті троянди», далі «Іспанка». І пішло-поїхало! У моєму творчому доробку вже 28 картин. Першими моїми глядачами стали колеги — військові зв’язківці. Саме вони вмовили мене провести першу персональну виставку. І ось відбувся мій дебют у Будинку офіцерів. Я дуже вдячна колегам та командуванню частини, керівництву Будинку офіцерів. Там виставила 23 роботи. Звісно, мрію про виставки у Києві. Але треба дуже багато працювати.

– Чи не важко поєднувати службу та творчість?

– Досить важко. Бо після добових чергувань є ж хатні справи та обов’язки, а ще ж хочеться елементарно відпочити. Але задля улюбленої справи завжди знайду час.