На цих фото одна й та ж людина. Це Геннадій Харченко, псевдо ”Терегеря”, воїн батальйону Азов. Він закінчив ЗДУ з двох спеціальностей – викладач історії і перекладач англійської мови, згодом здобув ще й економічну освіту. Він захоплювався літературою, політикою, історією, археологією, професійно займався гандболом. На війні з 2014 року, був командиром гармати в 55 окремій артилерійській бригаді. Він написав книгу ”Щоденник артилериста”, видати яку у 2019 році допоміг Юрій Бутусов. В березні 2017 підписав контракт з Азовом, мав звання головного сержанта і був командиром мінометного розрахунку.

17 травня Геннадій потрапив у полон. Хоча, ні, скоріше, їх ”здали”, зрадили і віддали на поталу російським чудовиськам. В автобусах їх конвоювали осетини, які так боялися хлопців, що намагалися не дивитися їм в очі і не торкатися до них. Я вперше і побачила фото Геннадія саме з тих автобусів. Я побачила його, я побачила його очі, погляд і в мене просто захололо серце, бо я зрозуміла ЯК його будуть ламати. Їх і ламали. Всіх. Геннадій пережив ”вибух в бараку 200″  в Оленівці, отримав два уламки в спину – зліва над серцем, і справа над ниркою. Уламки ніхто не витягав, вони досі в його тілі. В Оленівці він зустрів свої 50 років і отримав від побратимів в подарунок шматки хліба, які вони збирали спеціально для нього.

Його ”судили”. Якщо це можна так назвати. 25 років. Ота друга фотка, то саме з допитів в Таганрозі. Руські тварини катували і знущалися – що ж ви такі герої, а здалися в полон, треба було загинути, як воїни. На це Геннадій їм відповів – а ми продовжуємо боротися. А де ж ваша зброя – не вгамовувалися кати. І отримали відповідь – Всередині нас.

Здавалося б, звичайні люди. Але в страшний для країни момент проявилося те, що весь час було в них, з ними – Дух. Дух Воїна. Дух Кшатрія.

Геннадій один з більш ніж 900 Азовців, які досі в полоні. Що таке російський полон ми всі знаємо. Я не маю що ще казати. Залишилися тільки сльози і гнів.