Родини військовополонених вінничан в центрі міста влаштували «живий ланцюг» та провели перформанс «Два серця в полоні». В руках учасники акції тримали плакати з написами: “Полон – це пекло”, “Волю захисникам Маріуполя”, “Мені потрібен тато”, “Полон – це тортури” та інші болючі нагадування про важку долю захисників “Азовсталі”, які опинилися у ворожому полоні, виконуючи наказ керівництва держави.
Біля Вежі на Європейській площі о 15.00 10-го лютого зібралися рідні та близькі військових, медиків та цивільних громадян, щоб нагадати про наших захисників, які вже другий рік знаходяться в російському полоні. Де утримуються з порушеннями Женевської конвенції, потерпають від голоду та знущань. Про що свідчать українські захисники, яких вдається врятувати з ворожої неволі. Допоміг з організацією заходу Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
“Ми пам”ятаємо про наших полонених і всім, чим можемо їх підтримуємо. І кожна така акція, де ми збираємось разом, підштовхує владу до наступних обмінів полоненими”, – вважають родичі взятих в полон військових. Щоб продемонструвати підтримку та прагнення пошвидше побачитись на рідній землі, провели тематичний перформанс, під час якого дружини військовополонених показали, як проживають будні і святкові дні без своїх захисників.
Учасники акції організували живий ланцюг, який символізував єдність українського народу. Поряд стояли переселенки з Маріуполя Людмила Таран і Тетяна Остяк та жінка з Козятинської громади Руслана Мацька. Їх об"єднала одна біда: невідомість і постійна тривога за долю своїх дітей, котрі стали на захист України.
Тим часом інші жінки написали своїм другим половинкам листи: «Коханий мій! Я пам’ятаю наш перший День закоханих…».
На акцію прийшли батьки полонених, діти, бабусі й дідусі. Їхні розповіді розчулюють до сліз: «Надеюсь поскорее увидеть и обнять внука… Он служил в 36-ой бригаде. Когда они пробивались на "Азовсталь" с "Востокмаша", тогда он и пропал с 12 на 13-е апреля. После того прислал под диктовку там написанное: я нахожусь в плену в российской федерации. Обнимаю вас… И сколько я ему не писал, сколько дочка писала, знакомые, никому не ответил…».
«Наш син в полоні вже майже два роки. Воював у Маріуполі… Нам передали, що він живий, молимо Бога, аби він пошвидше повернувся. Відчуваємо, як вони там чекають, як вірять в обмін. Ми домагатимемось, щоб обміняли усіх полонених!», - розповіла одна з учасниць акції.
Загалом в акції взяло участь близько ста людей: "Цими своїми діямими хочемо нагадати нашому керівництву, що вони обіцяли врятувати тих хлопців, які стали бранцями на "Азовсталі".Я бачила, як це відбувалось на власні очі. Тоді їм казали, що це "почесний полон" і через пару місяців вас звільнять. Але звільняють дуже повільно і далеко не всіх", - розповіла Тетяна Остяк.
Молимось за кожного нашого захисника і кожну нашу захисницю. Повертайтесь додому живими і з перемогою. Бо ця клята війна тримає в полоні серця всіх українців.
