– У Теофіпольській ТГ учні шкіл мають лавандове поле, сушарки для фруктів, виго­товляють миски із пет­риківським розписом і печуть піцу,

– ділиться голова Теофіпольської ТГ Михайло Тетенев. Що це таке?

– Ідея СПШ в тому, щоб діти 8-11 класів розвинули в собі підприємницькі здібності та навчились щось виготовляти. Ми запрошували на зустрічі з учнями спікерів з нашої громади, які сьогодні в Україні, не їздячи на заробітки за кордон, стали успішними. Тарас Семенюк – син лікаря, який створив компанію і у нього є класні продукти, яких військові сьогодні тільки й чекають. Він був першим спікером. Далі я розказав про свій шлях. Бо прийшов у самоврядування із бізнесу. Я ділився ключовими речами, які мені заклав батько. Він мені казав у 14 років, здавалось тоді, неприємні речі: коли мені виповниться 18 років, то він не зобов’язаний мене утримувати. Це не означає, що не дасть миску супу чи переночувати. Але це означає, що я вже маю думати про це. І у мене була навіть така ініціатива у школі – лотереї. Ми створили команду в школі і розпочали не зовсім легальний маркетинговий бізнес. І так ми з товаришем мали по 40-50 грн щоденно.

Потім батько казав, що ким би тобі не довелось працювати у цьому житті – будь-яка професія – двірник чи інше – ти маєш робити цю роботу найкраще і найефективніше, в незалежності від того, скільки тобі за це платять.

Ще тоді він нівелював цінність коштів. Бо кошти – це засіб досягнення мети. Я розповідав дітям, що кошти не можуть бути самоціллю. Головне – мета, якої ти мрієш досягти.

Звісно, що я почав думати, щоб діти зрозуміли, що таке краудфандинг, командна робота, підприємницька ді­яльність. Вже в 2022 році я зібрав директорів шкіл і сказав, що вони можуть подумати і прийти до мене з ініціативою.

І мене приємно здивувала одна зі шкіл.

Директор зателефонував і повідомив, що вони хочуть запросити мене на презентацію. Приїжджаю, а всі старшокласники в білих сорочках. Це відділ менеджменту, це відділ маркетингу. Дівчинка презентує – візія, місія… Я був щасливий і не міг надякуватись за цю ініціативу. У нас на даний момент 6 соціальних центрів таких. Вже розвинених. А зараз вже приєднуються інші ліцеї. В Теофіпольському №1 закупили 3D принтери і сканери, техніку, щоб друкувати рекламну продукцію, чашки, магнітики і т.п., значки, флаєри.

У Волиці Польовій діє «Чарівна скриня». Вони розмальовують тарілки, освоїли петриківський розпис. Тепер ми даруємо їх містам-побратимам. У Поляховій – СШП «Розмаїття смаків». У Теофіпольському ліцеї № 2 — «Тепло долонь». У Волицькій гімназії — «Сухе диво». Сушать фрукти і чаї. У Шибенському ліцеї «Шибенський прованс», там учні засадили поле лавандою і виготовляють найрізноманітнішу продукцію з неї. А ще це фотозона.

Найголовніше в соціальному шкільному підприємництві – це мають робити не вчителі, а самі діти. І в них може не виходити, вони можуть щось не так робити, але думати і шукати виходи. Вчитись!

Нещодавно до СПШ приєднався і Новоставецький ліцей. Вони назвали своє підприємство «Шалена піца».

Людмила Маринюк:

– Учні старших класів Новоставецького ліцею в захваті від такої ініціативи. Вони самі визначили напрямки, якими будуть займатись.

Захотіли готувати піци, млинці, вареники, інші напівфабрикати для заморожування і реалізації. Навіть назву продумали — «Чудова піца».

Школярі запланували вирощувати і реалізувати розсаду овочів. Заготовляти лікарські рослини. Ще учні мріють придбати машинку для плетіння бісером.

Педколектив ліцею став першим, кого пригостили школярі виготовленими продуктами. Можна сказати, ми зняли пробу. Нам сподобалось.

Це наче влилось нове дихання у шкільний процес. Адже діти ще і реалізовуватимуть свою продукцію. Влаштовуватимуть благодійні ярмарки. Підтримали дітей і батьки.

Уявіть, як це матері чи батькові знати, що їхня дитина виготовила продукцію власними руками. Її митєво розкуповують і учні нашого ліцею, бо вона дуже смачна.

Особливо приємно матері чи батькові на фронті знати, що їхня дитина виготовила все власними руками, заробила кошти, щоб донатити для ЗСУ.

Знати, що діти вчаться жити і працювати, щоб допомагати та радувати успіхами батьків у важкий час війни.

Підтримали нас і місцеві під­приємці – Юлій Вальчук і його донька Галина подарували мішок борошна. Допоміг і Олександр Федчук. А школярі вирішили кожен з дому принести по яйцеві, інші інгредієнти. Закупили в борг і потім віддали з виручки.

З цього і розпочали наші школярі. Зі мною підписали меморандум. Решта — плани і ініціативи дітей. Ми не втручаємось.

Треба дітей готувати до життя, і так вони заробляють кошти, щоб допомагати ЗСУ.

Ось зараз підтримали ініціативу закупити книги для шпиталів читати пораненим воїнам.

Сподіваємось, що соціальне шкільне підприємництво, з ініціативи Теофіпольської ТГ, стане невід’ємною частиною навчально-виховного процесу.

До громади тепер по досвід їдуть усієї України. Тому ми ознайомили вас із цим затребуваним почином, який підтримали діти.

Тетяна Редько