– Юро, в тебе аж 5 дітей, а ти сам пішов до армії та продовжуєш із своїми дроноводами палити русню. Ти був народжений для війни?
– Записався в ТрО разом із тобою в перші дні Великої війни… Але ти прийшов одним із перших ще без черги 24-го лютого, а я зайшов до ЗСУ, так би мовити, «по блату», через давні знайомства, які мав ще з часів роботи журналістом і блогером. Звісно, я розумів, що йду в армію не на два-три тижні, що це буде довга війна на виснаження. Так, я зважав на своїх дітей, і нині моїй внучці вже рік… І всі вони завдячуючи добровольцям досі живуть тут, у вільній воюючій Україні. Бо якби ми не захистили свою країну і власні домівки, то ворог був би вже у Вінниці. Вибір йти чи не йти я приймав сам, а дружина мене не зупиняла… Бо все було зрозуміло по її очах…
Ми не прощались. Вона мені сказала: «Повертайся!» Дякувати Богу та побратимам – я досі живий і продовжую розбудовувати підрозділ БпЛА вже як інструктор та сержант ЗСУ.
– Ти пішов у дроноводи, бо не хотів копати окопи та тягати важкі снаряди?
– По-перше, оператор дрона – це пріоритетна ціль для ворога на лінії зіткнення. По-друге, як майстер спорту із орієнтування я добре розуміюсь на координатах, визначенню азимутів та миттєво орієнтуюсь на місцевості навіть без GPS-помічника… До речі, моя донька Настя – 4-кратна чемпіонка світу та Європи із спортивного орієнтування на надвеликі дистанції та в дисципліні 24 години. А мені та друзям ці спортивні навички та знання не раз рятували життя. Бо часто доводиться керувати дроном без будь-яких навігацій, суто по візуальних орієнтирах.
І ці свої бойові знання та навички як інструктор я вже передав сотням нових пілотів БпЛА різних підрозділів ЗСУ. Також мої дрони причетні до знищення цілком конкретної ворожої техніки та живої сили «на нулі»… Вже маю своє символічне «кладовище» спаленої рашистської техніки на різних ділянках фронту. А все починалось із перших найпростіших дронів, якими ми вели розвідку і дорозвідку спершу на кордоні із Придністров’ям.
Потім нам в руки потрапив перший «Мавік», який здавався нам вершиною технологічного прогресу… Згодом у 22-му була Ізюмська операція, потім бойова робота на Запорізькому та Донецькому напрямках, сотні вильотів, незабутні зустрічі та щоденна робота задля Перемоги…
– Скажи, як ця війна перетворилась у війну дронів? Це від бідності на ракети і снаряди чи така вимога часу?
– Дрони були у нас із першого дня… Спершу «Фантики», потім «Мавіки», «Матраси», нині у всіх на вустах дрони-”камікадзе”, які рулять лінією фронту та реально зупиняють ворога, який, на жаль, так само швидко вчиться. Мій перший «Мавік» ще живий, і я навчаю літати на ньому учнів шкіл Вінниці під час уроків із освоєння БпЛА. Звісно, нині всі взялись паяти і збирати «камікадзе», які фактично закривають лінію фронту на найбільш проблемних ділянках. Я вже сам можу зібрати «камікадзе», які прийшли на війну із геймерського спорту і до зіткнення із росією виконували роль надшвидкої іграшки в руках гравців.
Адже такий дрон розганяється до 160-180 кілометрів на годину і може нести на собі «бомбочку» вагою 1,5-3 кілограми. Відповідно, що «пташечка» ціною в 15-20 тисяч гривень має змогу вражати цілі вартістю в сотні тисяч доларів чи навіть за мільйони. ЗСУ першими почали їх використовувати по ворогу, але росіяни за підтримки китайців нині також мають армію дронів, і, на жаль, співвідношення «пташок» на лінії зіткнення часто буває не на нашу користь… Тому воєюмо тим, що маємо, отримуємо від волонтерів, місцевих рад чи купуємо за власні гроші із зарплати військового.
– Через «33-й канал» і соцмережі ти запрошуєш у підрозділ дроноводів Басюка… Йдуть до тебе люди?
– Так, якщо у вас немає топографічного кретинізму, то я вас навчу. До речі, у вінницьких школах більшість учнів із задоволенням брали пульт у руки та піднімали у політ справжню бойову пташку. Їм це цікаво + діти розуміють, що навіть після війни професія оператора дрона буде в ціні та за неї платять нині від 60 тисяч гривень.
В армії навчаємо хлопців, дівчат, які відчули міць ударних дронів та бажання скоріше перемогти ворога і спалити його техніку. Так само після закінчення бойових дій розмінування територій буде здійснюватись переважно за допомогою дронів – повітряних і наземних…
– Як ти потрапив у команду «Птахів Мадяра», що вже стала живою легендою цієї війни?
– Мій товариш із військового телебачення попросив взяти професійне інтерв’ю у Мадяра – Роберта Бровді. Я через фейсбук списався із Робертом, ми обмінялись контактами, і так відбулась наша зустріч. Що можна, показало військове телебачення, але багато чого залишилось за кадром через специфіку нашої роботи.
Але скажу одне – це дуже професійна команда, яка, окрім власної майстерності пілотування БпЛА всіх типів, поставила на дуже високу планку піар свого підрозділу, показує конкретні сюжети ураження ворога і як горить русня… Люди хочуть це бачити і тому довіряють «Птахам Мадяра» та донатять мільйони на їхню підтримку.
– Розкажи, як ти зустрів колишнього генпрокурора та ексміністра МВС Юрія Луценка в окопах на нулі?
– Юрій Віталійович Луценко саме був у складі тактичної групи «Птахи Мадяра» і працював оператором дрона на Соледарі, на Бахмуті… Я бачив його бойову роботу на власні очі, тому раджу всім хейтерам Луценка закрити рота і хоча б повторити його службу в рядах ЗСУ!
– Які враження переживає пілот дрона, коли спалює ворожий танк чи гармату?
– Наша перевага в тому, що практично кожного разу ти бачиш результат своєї роботи. І відчуваєш сатісфакшен, адреналін зашкалює, і ти знову і знову виходиш на це полювання. Водночас ворог полює на тебе… І про це не варто забувати, особливо, коли працюєш зі скидами боєприпасів. Бо права на помилку в тебе просто немає… І гіркий досвід втрат наших побратимів підказує, що «камікадзе» має летіти в один бік, що заряд не варто розбирати, що краще втратити fpv ніж власне життя…
– Головне запитання до кожного військового: коли закінчиться ця клята війна?
– Війна нині на стадії клінчу… Ворог нас не може здолати, і у нас бракує сил та засобів викинути його із української землі. Битва йде за кожну посадку, за кожне поле, хату і вулицю… Ми вперлись один в одного всією міццю і чекаємо на помилку опонента… Масове застосування дронів майже унеможливило різкі штурми і прориви… Механізовані колони не виходять на першу лінію, бо вони — головна ціль для бортів БпЛА… Звісно, території звільняє піхота, а ми прикриваємо небо над цими Героями.
– Минулого року Басюку вдалось потрапити у відпустку за кордон до сина на кіпрське море… Виходить, що ЗСУ нині успішна компанія із «мандрів» по всій Україні та за кордон?
– На жаль, є хлопці, які за 2 роки Великої війни не були вдома жодного разу… Мені ж пощастило із керівництвом, яке після бойових відпустило мене із родиною на Кіпр та дало змогу побачити сина-студента… Так ми поєднували красиве і корисне! Тому я підтверджую, що ЗСУ для чоловіків нині кращий туроператор: хочеш за кордон – записуйся в армію. Хоча є й інші, більш дорожчі «путівки» — за 5 тисяч доларів на надувний матрац — і через Тису в Румунію… Це я так жартую про ухилянтів.
– Твій статус журналіста та блогера виручає тебе в армії?
– Публічність — це плюс під час пошуку автомобілів, дронів та загалом допомоги для ЗСУ. Водночас ніхто з тебе не буде просити хабаря чи мутити якісь мутки, знаючи, що це все за 10 хвилин буде у фейсбуку, тіктоку чи ютубі… Корупціонери в армії люблять тишу і анонімність…
– Що б ти змінив у армії після 2-х років служби в сучасних ЗСУ?
– Я б звільнив усіх совкових полковників та генералів, які повертають в українське військо совковщину і пробують зробити із ЗСУ маленьку радянську армію… Яка буцімто має гіпотетично перемогти велику радянську армію із росії… У нас йде жорстка кривава війна, великі втрати, великі потреби і реальна біда одна на всіх, а ми досі служимо в «паперовій армії»… Бо на одну стрілецьку роту навіть сьогодні треба вести мінімум 17 журналів! А коли воювати? Малюють паперові карти в той час, коли це все давно є в програмах «Кропива» чи «Дельта»… Страшна бюрократія, статутщина і «ватутінські» методи ведення війни… Як це може бути, що інструктор отримує зарплату в 20 тисяч гривень і відповідає за дрон вартістю 1,5 мільйона?
Я сам став командиром підрозділу і добре розумію, де межа дружби, побратимства та ініціативи… Тому на власному досвіді показую, як виконувати бойове завдання. Виконувати без геройства. Бо Героїв люблять… Але на війні геройство – це крайній вихід із критичної ситуації, коли вже не було іншого шляху порятунку…
І ознака того, що відбулась зрада чи погане планування операції, непродумані дії – несподіваний поворот в ході виконання, значні втрати… Тому за ці помилки командирів солдатам доводиться платити життям, відірваними руками-ногами і втраченим здоров’ям. Але це війна, і абсолютно все спланувати, як на навчаннях, вкрай важко…
– Топ-5 речей, яких нині потребує дроновод Басюк?
– По-перше – це адекватні люди! Це потреба номер 1 в армії! Потім автомобілі… Дрони, літачки, антени, РЕБи… І адекватні завдання на бойових, бо досі багато командирів не розуміють, як і де можуть працювати дрони. Як завдяки нашим «бортам» можна і треба берегти життя солдатів… Як треба робити розвідку і бити по техніці силами зграї «камікадзе», а не підставляти під контрбатарейний вогонь нашу арту… Бо за останній час на тлі втрат в армії повилазила купа «неадекватів» без бойового досвіду, але із офігенними амбіціями. І тут виникає питання до Генштабу – хто ці люди, хто їх призначає, чому вони розпоряджаються нашими життями?
– Добре, а де взяти «адекватів», коли пів країни чоловіків ховаються від ТЦК?
– Людей в армію не треба ловити і тягнути за вухо… Із людьми треба розмовляти, доходити до їхньої свідомості, переконувати на власному прикладі… Бо якщо ти не підеш захищати Україну на фронт, то завтра фронт буде в тебе під вікнами! Чи ти сьогодні не йдеш воювати за Україну, а завтра тебе, як всіх мужчин Донбасу, кацапи пустять «на м’ясо» вже проти Польщі… Бо для кожного чоловіка в ЗСУ є робота – для водія, кухаря, слюсаря, програміста та менеджера… Не всі копають окопи, не всі ходять на штурми, не всі щодня «на нулі»…
Дратує інше, що нині в тилу купа здорових чоловіків поховались «за бронь», сидять в різних канторах, управліннях і на «критичних» посадах, де легко можуть працювати жінки… Але їх в ЗСУ не беруть, бо вони «броньовики»… А по багатьох селах вже настільки пусто без чоловіків, що жінки пересіли на трактори, самі рубають дрова і виглядають свого солдата із фронту, як на диво-дивнеє… Бо селяни не мали де сховатись і за що відкупитись від армії…
– 100 тисяч гривень бойових «на нулі» вартують того, щоб вмирати за Україну?
– Ми йшли добровольцями 24-го лютого не за сто тисяч… І досі у нас багато хто вважає в тилу «ідіотами» і «дебілами», які мали б чекати повістку чи тікати за кордон або на бронь… І саме військові є нині найбільшими волонтерами в країні, бо більша частина із зарплати йде на бензин, ремонт авто, амуніцію, харчі та допомогу власній родині, батькам і дітям…
На жаль, за ці 2 роки в суспільстві сформувалась стабільна думка, що ті, в армії, мають воювати, а ми тут, вдома, маємо чекати на Перемогу… А тепер навіть поліція та колишній «Беркут», як в Дніпрі, вже бояться йти на фронт і хочуть дочекатись фіналу війни на блокпостах і у райвідділках… І це люди, які давали присягу на вірність Україні, а потім перші тікали із міст на лінії окупації… Ця війна нині просвітила всіх, як рентген… Чи я помиляюсь?
– Як здоров’я твого маленького сина, бо свого часу за його одужання вболівала половина країни?
– З малим все добре… Разом ми подолали страшну хворобу і повернулись до нормального життя. Дроном він ще не керує, але це все попереду.
– Юрію Петровичу, після війни, якщо будемо живі, станемо дронами кропити жуків по Вінницькій області? Чи поїдемо на Кіпр до моря? Хоча в кого це я запитаю про спокійну пенсію? У Басюка???
– Ну точно не пенсія… Так далеко я ще нічого не планував, бо нам треба перемогти і зберегти при цьому свою голову, руки-ноги, повернутись додому, обійняти дітей-внуків, кохану дружину, подумати місяць-два над пережитим і подивитись, як змінився світ… Звісно, думаю про агродрони, вже є пропозиції, але спершу маємо Перемогти!
Спілкувався
Роман Ковальський
