Не всі прилетять з тієї далечі, ой, не всі… Хворі, кволі, скалічені, старі – не долетять. Вони впадуть на цьому важкенному, останньому в своєму житті, небесному шляху додому. Далеко не всім з висоти вдасться побачити, хоч краєчком ока, хоч на мить на горизонті рідну землю. Вони впадуть в чуже море, в чужі гори, в чужину. Що може бути гірше і важче на світі ніж загинути на чужині? А інші – молоді і сильні обов’язково летітимуть далі. ДОДОМУ! І ніщо не спинить їх!
Вони прилетять. В пасхальні дні. Довго носитимуться з неймовірною радістю, клекотатимуть – вітатимуться з своїми рідними просторами, гніздами. Неймовірно щасливі! І вже аж потім сядуть.
А поки що вони в польоті. Голодні, спраглі. Їм дуже важко. Але їм над усе треба долетіти додому! Помолімося ж за кожну їх вірну журавлину душу, підтримаймо їх своїми почуттями, вони відчують їх.
Ось слова моєї журавлиної молитви:
ПОВЕРТАЮТЬСЯ ДОДОМУ ЖУРАВЛЯ
Вже з далека летять журавлі,
Повертаються спраглі додому,
Залишають печалі й жалі,
Чужину, під крильми, і утому.
Їм би лиш горизонт подолать,
Синє море і гори високі,
Їм би лиш твердо вірить і знать
Що чекають поля їх широкі.
Зелень верб над водою й гаї,
Розмаї в очеретовім раю,
Рідні гнізда на рідній землі,
Яку й сам, до безтями, кохаю!
Земля моя – в планети на руках,
Ти Божий дар, ти святість не сказанна,
Живи у поколіннях і віках!
Тобі – любов свою воздав я.
Їм би лиш горизонт подолать,
Синє море і гори високі,
Їм би лиш твердо вірить і знать
Що чекають поля їх широкі.
Василь Кізка, Ямпіль
Як би мені хотілося щоб ось так українці наші, в світах сущі, колись поверталися додому.
