Війна продовжується… Гинуть найкращі… А треба жити і боротися, боронити рідну землю від потворних нелюдів – заброд. Де брати силу? Та  мудра рідна природа нам дарує надію на перемогу  і силу для життя…

***

Яка весна? Який там березень?
Хіба що на календарі…
Стара верба дріма на березі,
Човни тримаючи старі

Цепами спогадів іржавих.
А вітер гострими ножами
Вже ріже посинілий лід.
Ось-ось торкнеться льодохід  –

Ріка воскресне.
Попливуть крижини в небо.
А поки що
Яка весна? Чому й навіщо

Це незахищене тепло
Пухнастих котиків вербових?
Ще так далеко до любові,
Ще навіть сонця не було

Такого, щоб душа всміхнулась.
А ти, порепана, сутула,
Стара вербище, де ж твої
Якщо не розум, хоч би клепка?

Ще ж так далеко, так далеко
До зір, трави і солов’їв!
До теплих днів ще так нехутко.
Ці котики, хоч й в білім хутрі,

Такі малесенькі. Хіба
Тобі не жаль? Мовчить верба,
Всміхається. Вона щось знає.
Весну найпершою вітає
Своїми дітками…

Тетяна Яковенко